ЗСУ готували прорив в Харківській та Херсонській областях в умовах військових ігор

Видання зробило реконструкцію двох контрнаступів наших героїв на основі інтерв'ю з понад 35 особами, серед яких:

• українські командири;
• офіційні особи у Києві;
• бойові підрозділи;
• високопоставлені американські та європейські військові, а також політичні чиновники.

3D-мапа та підготовка до наступу на Харківську область

В кінці серпня командувач Сухопутних військ Збройних сил України Олександр Сирський зустрівся на сході зі своїми головними помічниками, а також ключовими командирами бригади. В оперативній кімнаті лежала видрукована на 3D-принтері карта, на якій була зображена окупована російськими нікчемами частина Харківської області площею 520 квадратних футів.

Командири проходили маршрути запланованого штурму на мапі, обговорювали координацію, непередбачувані обставини та найгірші сценарії, використовуючи при цьому лазерні указки для висвітлення проблемних місць. Як відзначив Сирський, це була дуже кропітка робота.

Сирський із весни вважав Харківську область, Балаклію та Ізюм найвразливішими місцями для росіян. Він розмірковував над тим, як провести наступ, вглиб окупованої Росією території з несподіваного району на північ від цих двох міст одним швидким ударом, аби росіяни не мали можливість перегрупуватись.

Також вже влітку Генеральний штаб доручив командирам розробити операцію, яка б відвернула увагу Росії від оборони Херсона. Водночас Сирський запропонував йти наступом на Харківську область, доки росіяни очікують наступ на півдні. Президент України Володимир Зеленський схвалив пропозицію командувача Сухопутних військ.

Ще на ранніх етапах Росія зосередила в Ізюмі та навколишніх містах 24 батальйони тактичних груп, що становило близько 18 тисяч росіян. Завдяки розвідувальним даним США, Сирський звернув увагу на те, що окупанти скоротили кількість батальйонів в місті та перекинули щонайменше половину до Херсона.

Україна, зі свого боку, не могла дозволити собі втрат під час лобових атак на населені пункти. Водночас до серпня в ЗСУ почали закінчуватись боєприпаси радянських часів, а найцінніші західні системи озброєнь були передислоковані якомога далі від найгарячіших точок на східному фронті.

Як пояснили командири, кожна бригада була озброєна щонайменше вісьмома гаубицями М777. Також були випадки, коли гаубиці прибували до таборів в ніч перед штурмом. Зокрема були залучені БПЛА, аби точніше визначити цілі й використовувати якомога менше боєприпасів.

Командувач Сухопутних військ Андрій Малиновський вважав, що під час контрнаступу ЗСУ знадобиться щонайменше 100 тисяч боєприпасів. Однак за 5 днів наші воїни використали близько 32,5 тисяч одиниць.

Згідно з інформацією джерел WP, американська розвідка допомогла дозувати боєприпаси за допомогою точного наведення на ціль. Водночас американські колеги не були залучені до планування контрнаступу та дізналися про підготовку прориву відносно пізно.

Російська бюрократія зіграла на руку

На думку Сирського, російська бюрократія зіграла злий жарт з Росією. Росіяни зрештою почали розуміти, що наші воїни щось задумали. Однак інформація "ні до кого не дійшла або її не взяли до уваги". У Пентагоні вважають, що в Кремлі не усвідомлювали вразливі місця на харківському фронті, або ж не мали достатньої кількості людей для стримання контрнаступу.

Початок контрнаступу

ЗСУ перекинули понтонні мости, аби обдурити росіян та змусити їх очікувати прямого штурму Ізюма, а вже 6 вересня наші воїни атакували усі передові позиції нікчемних окупантів. Наступ відбувався скрізь, а просування було швидким. Росіяни тікали з позиції, тож українські солдати зайшли до Ізюма ще раніше, ніж планували. Вже наступним під контроль України повернувся Лиман.

Прорив ЗСУ шокував Кремль та змусив жалюгідного російського диктатора Володимира Путіна оголосити часткову мобілізацію та прискорити анексію Донецької, Луганської, Запорізької, а також Херсонської областей. Також Сергія Суровікіна було призначено командувачем бойових дій Росії в Україні.

Планування контрнаступу на Херсонську область з іноземними колегами

Вже в липні українські командири прибули до Німеччини, аби зустрітись з американськими й британськими колегами.

Україна розглядала широкий контрнаступ по всьому південному фронту, у тому ж числі вихід до узбережжя в Запорізькій області, який би розірвав "сухопутний міст" між Росією та Кримом.

У кімнаті, що була завалена картами й таблицями, українці провели власні "наступальні навчання", описували порядок ведення бою, роль кожного підрозділу та можливу реакцію Росії.

Американські та британські колеги проводили власні симуляції, використовуючи ті ж самі вхідні дані, однак інший аналіз та програмне забезпечення. Зрештою вони дійшли висновку, що ЗСУ вичерпають свою бойову міць ще до досягнення цілей наступу. Головною порадою було: "Гей, хлопці, ви збираєтеся відкусити більше, ніж зможете прожувати. Це не закінчиться добре".

Також існував ризик того, що запорізький наступ міг загнати наших воїнів в пастку. Україна дослухалась до порад іноземних колег та провела більш вузьку компанію, зосередивши свою міць на Херсоні.

Росія використовувала три переправи для логістики, а саме:

• Антонівський міст;
• Антонівський залізничний міст;
• дамба Нової Каховки з дорогою.

Обидва мости були вдало обстріляні з HIMARS.

За словами командувача оперативного командування "Південь" Андрія Ковальчука, ЗСУ завдали пробний удар по одному зі шлюзів дамби Нової Каховки, аби перевірити, чи вдасться підняти рівень води, щоб завдати шкоди логістиці ворога, однак не затопити довколишні села. Випробування виявилось успішним, однак його залишили в якості крайнього заходу.

Пізніше Ковальчука замінили на Олександра Тарнавського - заступника Сирського під час Харківської операції. Тарнавський заявив, що він використовував деякі з принципів, що були використані під час контрнаступу на півночі, а саме - атака по найменш очікуваних позиціях.

Також Тарнавський виділив територію між Миколаєвом та Херсоном - рівнинні сільськогосподарські угіддя з невеликою кількістю дерев і бетонними зрошувальними каналами - як місце для розгортання головного наступального удару. За цю ділянку фронту відповідав командир 59-ї мотопіхотної бригади полковника Вадим Сухаревський.

Підлеглі Сухаревського прорвалися через оборону росіян та бились "за кожен метр". Під час штурму його воїни також вдавались й до "народної творчості":

• модифікували дальність польоту БПЛА;
• запускали смердючий запах в ворожі окопи;
• відбирали у контрабандистів безпілотники та перероблювали їх на саморобну вибухівку.

Вже 9 листопада бригада Сухаревського зайняла село Зелений Гай, що допомогло артилерії досягати цілей в Херсоні, однак російські нікчеми почали тікати з міста за кілька днів до цього.