Попри окупацію та загрози: 11 років тому у Краматорську біля Літака відбувся великий мітинг за Україну

Про те, як це було та події Дня вільних людей згадують його учасники

У березні 2014 року серед проукраїнських активістів Краматорська та КрамМайдана народилася ідея Живих коридорів біля Літака. Вони відбувалися 22-го та 29-го березня, а також 5-го квітня.

Про те, як КрамМайдан починався і чим зрештою став ми розповідали до Дня Гідності та Свободи.

12-го квітня Живий коридор не відбувся - почалася окупація Краматорська.

У такий самий сонячний, як сьогодні, четвер 17-го квітня 2014 року, коли вже були захоплені виконком та міськвідділ, близько півтори тисячі людей вийшли на мітинг за Україну. У сучасній історії Краматорська ці події отримали назву Дня вільних людей.

Кілька учасників того мітингу поділилися з Kramatorsk Post своїми спогадами та думками про той день.

Валерій Власенко, депутат Краматорської міської ради
З 18.07.2024 р. служить у лавах ЗСУ

Вранці 13 квітня, коли вже було захоплено міськвідділ міліції, він приїхав туди та почав закидувати у свою газель шини, щоб їх вивезти - їх там накидали як барикади. Повз нього, пригадує Валерій, проходили міліціянти, але жоден з них навіть не намагався допомогти.

- Потім набігла зграя з червоними від ненависті очима з виконкому у міліцейських шоломах, з щитами та киями. Сказали, щоб я назад вивантажив колеса або тут заб'ють. Завів автівку та ледь виїхав.

Про мітинг 17 квітня він дізнався від старшого сина Дмитра. Попередньо група чоловіків зібралися за Домом піонерів, - серед них були Володимир Ржавський, Серго Чачанидзе, нині покійний, Олег Ботвінов - з метою охорони учасників мітингу. Вони та інші розійшлися по периметру.

- Якраз почали приходити люди з прапорами України та стрічками з кольорами українського прапора. Я був попереду мітингувальників та голосно вигукував наші патріотичні кричалки. На іншому боці вулиці збирались так звані сепари, ставало спекотно. Але міліція змогла їх стримати.

Валерію розповідали - десь є відео, на якому видно тодішнє керівництво міста на мітингу. Каже, він такого не бачив.

- Потім була пропозиція від когось йти визволяти виконком, був адреналін, та якесь піднесене почуття єдності. Це те, чого не вистачає зараз.

Як стало темніти, люди розходитися. Обійшлося без сутичок.

- Було таке враження, що на цьому все закінчиться, - згадує той день Власенко, - А на наступний день планувався великий загальноміський мітинг за Україну на Площі за участі керівників міста, великих підприємств, та їх робітників, але щось пішло не так та його відмінили.

Валерій Власенко розповів, що також чув тоді про таке, - що коли Скударю запропонували взяти участь в цьому усім заводом, він відповів "ні", бо як він може розвернути "сознание людей в один день, если до этого их накачивали противопололожними мыслями и лозунгами типа "хватит кормить Киев".

Віра Шелест, культурологиня, східнячка

Віра Шелест відома у Краматорську як культурна діячка, викладачка, журналістка АКМЦ, редакторка комунальної газети та експертка з реформ. Вона згадує про події 2014 року та зокрема 17 квітня, - чим був для неї той день і як вона сприймає його зараз.

- Розумію, що не могли ті 1,5 тис. неозброєних цивільних змінити щось у захопленому місті, де реальна влада належала росіянам зі зброєю. Але промовчавши, поступившись, залишившись вдома, ми визнали б право сили і прийнятність насильства, визнали б право рф на нашу область.

Каже, що у 2022 році весь світ бачив, як виходили проти росіян в Херсоні, Південноукраїнську, Мелітополі, Старобільську, Конотопі. Як неозброєні люди ставали стіною перед озброєними ворогами.

- Але першими, хто це робив, були ми, Крим та Схід.

Віра пригадує Курсантів морської академії, котрі співали український гімн, пілотів летовища у Бельбеці, ультрасів Харкова та Донецька, Володимира Рибака у Горлівці та Анатолія Водолазького в Дружківці.

- Всі ми, хто відчуває себе українцями, вільні люди на своїй українській землі, - 5 березня в Донецьку, 17 квітня в Краматорську, - каже вона.

- Я впевнена, що як сонце щоранку підіймається над хвилями Азова та обіймає світлом наш степ, так і сонце звільненої та мирної України зійде у нас на Сході.

Олексій Пальченко, учасник АТО

 - На той час уже була сформована, так би мовити, громадська двіжуха. Ми збиралися в одному з кафе Краматорська, де обговорювали організацію подій та заходів.

Олексій розповів, що тоді також була неформальна організація, яка проіснувала до захоплення міста, але, не маючи зброї, припинила дільність. Втім, деякі люди з неї пішли до ЗСУ:

- Але на час мітингу 17 квітня організація ще існувала. І ми брали участь у ньому як охоронці. У нас були з собою кийки, ланцюги, кастети, які ми ховали.

В тубусу для креслень сам Олексій тримав про всяк випадок битку.

- Ми очікували, що будуть сутички з проросійськими активістами. Проте народу зібралося дуже багато. Вони були вражені нашою кількістю. А ще повз проїжджали автівки, які нас теж підтримували сигналами та помахами рук.

Силовий кістяк міг дати відсіч, якби щось на мітингу відбулося, але реальної зброї вони, звісно не мали.

А коли стало зрозуміло, що у проросійських активістів, як називає їх Олексій, зброя на руках  є, плани на наступні мітинги за Україну довелося скасувати.

- 17 квітня ми дочекалися на місці до того моменту, щоб максимально людей розійшлося та обійшлося без сутичок, і вже майже останніми пішли звідти.

Джерело

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі