Під натиском Десантно-штурмових військ ворог біжить, відмовляється йти в бій

«Під нашим натиском ворог біжить, відмовляється йти в бій...»,-десантник Ігор.

Повномаштабне вторгнення окупантів застало Ігора в одному з найгарячіших місць Донеччині.

Розкажіть читачам про службу та те, що зараз можна розповісти.

- З першого дня ворог почав штурмувати позиції наших підрозділів танками та бойовими машинами. Нас накривало і щильним  вогнем артилерії, росіян було незрівнянно більше, але ми прийняли бій, - почав спогади десантник.

Підпустивши їх досить близько до себе, відкрили вогонь з протитанкового озброєння. З декількох точок, по ворожій піхоті запрацювали «Васильки», наші «кабанчики» косили окупантів, які намагалися врятуватися втечею. Перша спроба прориву - відбита. Здавалося що є час перепочити, але не для нас, не для розвідників. Разом з групою почали просуватися вперед, щоб зрозуміти що надалі чекати від супротивника, - продовжує хлопець.

Здавалося що час завмер, тихо, непомітно, пересуваючись від ворожих позицій на відстані не більше 500 метрів, ми спостерігали, рахували, передавали дані.

Як доводилось повертатись та яка кількість втрат ворога?

-Повертатися розвідувальній групі довелося вже під обстрілами, ворог почав наступальні дії, які знову закінчилися фіаско для російської армії. Хлопці навіть не можуть  пригадати скільки спроб  штурму було у кремлівських вбивць у тому населеному пункті, але завдяки сміливості розвідників, завдяки вчасно надісланій інформації та  завчасно обраним позиціям підрозділ 25 -ки завдав таке ураження ворожим силам, що навіть не можна назвати точну кількість втрат, адже після першої півсотні «пакетів» та десятка спаленої техніки - вже якось не рахувалось.

І це тільки один епізод з бойового досвіду цього досить молодого воїна. Бо часу на розмову з нами він майже не мав, збирався на черговий виїзд, щоб під самісіньким носом росармії здобути важливу інформацію.

- Переможемо і потім поговоримо! Моїх спогадів вистачить не лише на статтю, а на цілу книгу, -  жартує Ігор. Бо поруч зі мною, в окопах, на спостережниках, були справжні герої! Вони билися мов леви, на грані надлюдських можливостей, злагоджено, завзято, безстрашно крушили ненависних окупантів, вистояли там, де здавалося що це не можливо, - з гордістю за побратимів розповідає розвідник.

А з десантом інакше і не буває! Ми не тільки завжди перші! Ми непереможні! Усі як один-піхота, зв'язківці, розвідники, артилеристи, сапери, медики - ми наближаємо ПЕРЕМОГУ! Під нашим натиском ворог біжить, відмовляється йти в бій, вони посчезнуть з української землі, це тільки питання часу.

А після перемоги наш герой мріє продовжувати служити українському народові у лавах Збройних Сил України, здобути освіту офіцера та передати свій бойовий досвід наступним поколінням захисників...

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі