В свої 20 з невеликим років, вже маючи диплом кінотехніка, я рік пропрацював у звукоцеху кіностудії ім. Довженка.
Це було ще в СРСР, за Брежнєва.
Тоді ще не було побутових відеомагнітофонів і тому, коли хтось з режисерів хотів подивитися свій старий фільм, то робилося це так :
Він приходив до монтажного цеху, домовлявся з якоюсь з монтажниць, щоби та наступного дня, ніби-то для потреб фільму котрий вона монтувала, замовила 2 години проекції(наприклад, у одному з двох маленьких кінозалів на БАМі – на 3 і 4-му поверхах монтажного цеху).
З сейфу кіностудії ( так називається склад, де зберегаються копії всіх фільмів що знимала кіностудія) приносили ЯУФ-и з кінострічкою потрібного фільму, і у “кінозалі” (фактичто розімром з велику кімнату) дивилися кіно.
Раз, прийшов на кіностудію, тоді вже пенсіонер, режисер Іванов. Сказав, що хоче подивитися своє кіно. Це було десь за рік до його смерти.
Так вийшло, що на той час,я, хоча вже до того багато чув про це кіно, але сам його ще так і не бачив ні разу (чому саме – тут несуттєво).
Тож, домовимшись з хлопцями, що ці дві години мене ніхто шукати не буде, а як що, то для начальства вони щось вигадають і відразу мене покличуть, я підійшов до Іванова і напросився подивитися це кино разом з ним.
Отож, сіли ми поряд, і дивилися цей фільм лише удвох. Іванов коментував і розповідав. Як він старався змонтувати так, щобі звук з’єднував кадри під час монтажного переходу ( коли дзеленчання металевах ланцюгів перетікало в удари Голохвастова, коли каркання круків продовжується дзвонами Андріївської церкви). Як він шкодував, що в російській озвучці у багатьох епізодах повністю знищено гру слів на кшталт протиставлення українського “у мене приємний день” російському канцеляризму “у мєня пріёмный дєнь”.
Як радянська редактура відрізала вже знятий ним кінець фільму:
Сьогоднішні фінальні кадри, коли побиті Голохвастов з компанією падають на бруківку і потім, йдучи від камери з піснею віходять з кадру, насправді мали бути не останніми.
Вони мали продовжуватися тим, що камера піднімалася і глядач бачив, що Голохвастов і решта попадають у сучасний, вже радянській Київ і починають залицятися до вже радянських дівчат.
Як за це начальство режисера зненавиділо, заявивши, що в радянському союзі таких як Голохвастов бути не може, бо то “пєрєжиток капіталізма” і побачивши в фільмі натяки на себе, тому що багато з них впізнали у бажавших стати савсємрусскімі Сірках Голохвостому і Проні, пародію на себе .
Про те, що перший (оригинальний варіант) фільму “За двома зайцями” насправді було знято українською мовою.
Надрукували невелику кількість копій, бо планували показувати тільки в Україні.
А вже потім, коли раптом народ масово повалив на те кіно, була зроблена додаткова озвучка ще й російськоою мовою.
В СРСР влада думала, що знищила всі копії українською (тоді в Київі знищили не тільки українську версію, але і кольорову копію і на студії Довженка була тільки чорно-біла, а кольорова була лише в Москві – на телебаченні і в Госфільмофонді в Білих Стовпах).
Але не так давно, на складі Маріупольської бази кінопрокату, випадково знайшли одну укромовну копію (вже пошарпану, “третьої категорії”).
Віктор Іванов до цього не дочекався.
Відреставрували, пару разів показали по ТБ, вона є на ютубі, але чомусь на телеканалах і досі крутять лише російськомовну копію цього фільму.
У чому різниця, запитаєте? Язьікнєімєєтзначєнія?
У цьому конкретному випадку, як раз мова має принципове значення для сприняття цього фільму таким, як його задумано авторами, а не таким, яким його простою заміною мови на язьік спотворила, виконуючи і перевиконуючи настанови Москви з подальшої русифікації України за принципом – “Коли у Москві стрижуть нігті, у Києві рублять пальці”, радянська цензура.
У результаті маємо:
Коли цей фільм дивляться російською, то глядач сприймає його так :
– всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) російскомовні, розмовляють нормальною російською,
і на іх тлі, тільки смішні негативні дурнуваті персонажі – Проня і Голохвастов і Сєркови розмовляють хохлоподобним суржиком (іспорчєнньім русскім язьіком) і цим ілюструють собою деградацію нормального пріродного русского кієвляніна у бік українства.
Якщо дивитися цей фільм українською, то картина діаметрально інша:
– всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) нормально україномовні,
і на цьому тли, лише смішні пародійно-негативні, недолугі у своїх спробах помоскалення, Проня, Голохвастов і Сєркови, виділяються серед решти українців своїм кацапоподібним суржиком (зіпсутою українською мовою) . Російською цей фільм напевно вже всі бачили.
А ось він українською. Подивіться і порівняйте самі