Режисер з Краматорська зняв фільм на захист Карпат від забудови вітряками

Новий фільм «Дім на межі вітрів» краматорця Богдана Приходька показали на фестивалі Eco Film Festival by Chysto.de!

Богдан зняв його разом із Мар'яною Теслович, мешканкою Жденіївської громади, яка, за інформацією сторінки «Save Пікуй», найбільше постраждала від дій «Вітропарків».

Скромний бюджет і великі амбіції: історія «Дому на межі вітрів»

— Я подавався на кінопремію ім. Романа Жука з фільмом «Сад Бернацького», який знімав у Краматорську. Ми активно шукали фінансування та менторської підтримки, — розповів Kramatorsk Post молодий кінорежисер.

Після двомісячного навчання і пітчингу (лаконічної презентації ідей/продуктів/бізнесу, яка має зацікавити інвесторів та партнерів) фільм переміг, а Богдан із командою мали змогу покрити ще частину витрат на виробництво.

Саме на пітчингу екологиня Мар'яна Теслович поділилася ідеєю, що стала основою для «Дому на межі вітрів». Вона хотіла розказати про забудову високогір'я вітряками. Ідея організаторам фестивалю сподобалася, а тому вони вирішили профінансувати і цей фільм — за умови, що Мар'яна залучить людину із режисерською освітою.

Запропонували Богдану. Так і почалася його співпраця з Мар'яною.

Взяти участь у створенні саме цього фільму йому було цікаво також через зв'язок із рідною Донеччиною. Бо ж і бізнес, який забудовує зараз гори — це релоковані підприємства, які побудували вітряки у передмісті Краматорська.

Ті вітряки стали однією з візитівок міста. Минулої осені російські дронові удари зупинили їхню роботу, але конструкції так само височіють над ландшафтом.

— Цей зв'язок став вирішальним для мене, — розповів Богдан. — Ми разом довершили розробку ідеї, маючи з командою п'ять днів на зйомку і доволі скромний бюджет, але великі амбіції.

Для режисера цей документальний фільм є спостереженням за катастрофою, яка розгортається у горах. Стрічка починається кадрами з Краматорська — зруйновані вітряки Донеччини, які були для нього символом надії та нової зеленої епохи у нашому регіоні.

Потім вітряки з'являються в горах. Але там вони вже не символ зелених змін, а каталізатор руйнування екосистеми.

— Те, що на Донеччині було надією, в Карпатах — є руйнацією, — пояснив свою позицію режисер.

Приходько наголосив, що цим фільмом він у жодному разі не протестує проти вітрогенерації як такої, бо навпаки підтримує зелену енергетику. Але він згоден з екологами, з якими доводилося спілкуватися, — усьому своє місце.

У полях, біля узбережжя морів, у місцях, де людська діяльність уже ведеться століттями, — там вітрогенерація є заміною централізованим і брудним ТЕС. Але в пралісах, де ніколи не відбувалося аж такої великої людської діяльності та індустріалізації, на полонинах, які держава ще не встигла занести у заповідні зони, будівництво таких споруд — це удар по крихкій екосистемі й руйнація нашого спільного майбутнього.

Богдан поділився враженнями:

— Те, що ми побачили там — масштаби вирубки, лицемірство бізнесу, деградація полонин, — це порушення закону. Сподіваюся, цьому нададуть належну правову оцінку.

Режисер також розповів, що багато активістів на Закарпатті через досвід із власниками цих вітряків дуже упереджено ставляться до людей і бізнесів з Донеччини.

— Мені було важливо показати, що у нас в регіоні є різні люди, і що ті, хто нищить гори, не представляють усіх східняків. На показі було приємно чути відгуки людей про фільм, про руйнування стереотипу щодо них і переживаннями про майбутнє їхнього дому.

Окрім головної теми, фільм змальовує ще цілу низку екологічних викликів, з якими стикається Закарпаття: брак води, епідемія борщівника, пожежі.

— Як людина, що приїжджає туди суто на відпочинок, дуже переживаю за майбутнє наших Карпат.

Фінал стрічки Богдан називає песимістичним, натякаючи, що без активізації суспільства все це просто зникне.

— Знаю, що фільм можна було завершити інакше. Та, мабуть, коли над моїм власним домом висить Дамоклів меч, я схильний гостріше сприймати майбутнє.

Що це був за фестиваль

Eco Film Festival by Chysto.de започаткувала дружина полеглого воїна і кінематографіста Романа Жука. Коли той ще був живий, вони разом заснували ГО Chysto.de?! після скликання толок і прибирання Вільшанського водосховища. Організація займається захистом екології на Закарпатті, лобіюванням сортування та переробки, а тепер також влаштовує кінофестиваль і програму Кінопремії імені Романа Жука.

На фестивалі більшість відвідувачів дотичні до екологічних ініціатив: це проактивний бізнес, небайдужі селяни і містяни, екоактивісти та волонтери. Попри закритий показ, фільм дуже схвально сприйняли:

— Я відчув, що професійно орієнтована аудиторія підтримала мої рішення у фільмі. Це було важливо, бо я сам не настільки глибоко пов'язаний із екологічним рухом.

Далі на фільм чекає період показів за кордоном і на інших українських фестивалях.

Найближчим часом Богдан сподівається мати сторінку фільму в інтернеті, де говоритимуть про проблему забудови гір. Після першої української прем'єри «ми б хотіли викласти фільм у відкритий доступ, аби будь-хто міг його подивитися».

Режисер каже, що створив цей «Дім на межі вітрів», щоб активізувати суспільство та гучніше говорити про проблему. Проте поки зарано казати, коли саме фільм зможе потрапити у вільний доступ.

Тизеру теж поки немає, але є уривок на дві хвилини, який можна подивитися.

Не гаяючи часу: завершення роботи над «Садом Бернацького»

Під час фестивалю на закритій панелі Богдан Приходько також показав першу версію фільму «Сад Бернацького», який знімав протягом останнього року. Зараз фільм перебуває на етапі монтажу.

— Скажу чесно, — поділився він із Kramatorsk Post, — дуже важко дивитися кадри літа 2025 року, коли містом ще гуляло багато дітей, військових із дружинами, коли можна було легко доїхати потягом із Києва до Краматорська.

Саме через емоції і певний брак фінансування монтаж затягується. Але вже є версія, яка режисеру подобається. Зовсім скоро він збирається віддати фільм на доопрацювання звуку і кольору та сподівається, що до зими робота над «Садом Бернацького» завершиться.

За первинним задумом Богдан Приходько планував закарбувати місто прекрасним, але жорстока реальність скерувала режисера у песимістичнішому напрямку.

— Хотілося зробити добре і красиве кіно про буяння квітів у Саду, а вийшло сентиментальне прощання з містом. Сподіваюся, що як режисер і людина я помиляюся у своїх відчуттях і що фільм не стане спогадом про прекрасне минуле. Хочеться, аби завжди можна було повернутися додому. А зараз просто продовжую роботу над фільмом.

Фото обкладинки — Богдан Приходько на зйомках у Карпатах

Джерело

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі