Настоящий хозяин Украины (укр.)

Його імені на Донбасі не вимовляють уголос. Рінат Ахметов, мільярдер і роботодавець для 150 тисяч, номер один не лише фінансово. Щоб убезпечити свій бізнес від неприємностей, він спонсорує Партію регіонів і також вміє домовлятися з іншими можновладцями. Минуле його лишається мутним – розповідає Едуард Штайнер у німецькій Die Welt.

Рінат Ахметов за неясних обставин став найбагатшою людиною країни. Він був противником Помаранчевої революції. Але саме він може подбати про наближення до ЄС.

У певні історичні моменти клубні кольори можуть зіграти злий жарт. Наприклад, помаранчевий. Тривалий час український футбольний клуб «Шахтар» (Донецьк) непогано виступав у формі апельсинової барви. Але 2004 року його власник Рінат Ахметов потрапив у саме пекло. Ось як було: в політиці мільярдер і господар російськомовного промислового регіону Донбас зайняв позицію спонсора блакитної Партії регіонів і захотів вивести у президенти свого протеже Віктора Януковича. Аж тут прозахідна еліта Києва влаштувала несподівано Помаранчеву революцію, перетворивши країну на цілі тижні у помаранчеве море. І врешті здобула на п’ять років владу.

Тепер же, коли ці п’ять років сплили, помаранчевий колір для ахметовських футболістів символізує перемогу і тріумф. У 2009-му Донецьк виграв проти «Вердера» (Бремен) в Кубку УЄФА. Ще важливіше – політдруг Ахметова Янукович таки подужав усістися в президентське крісло. Це має зміцнити, або краще сказати – гарантувати становище Ахметова в країні, де політика та економіка по-невтішному тісно між собою переплетені. І саме найбагатша людина України здатна подбати про те, щоб товариш росіян Янукович повів країну, можливо, в напрямку ЄС.

Ахметов знає, що йому потрібен Захід. «Незважаючи на східний менталітет, Ахметов на відміну від Януковича орієнтований на Європу, – каже Володимир Дубровський, головний економіст інститут «CASE Україна». – Як і всі, він хоче дешевого російського газу. Але при тому знає, що його ринки збуту – на Заході». Наближення до Заходу стало б іще одним поворотним пунктом у житті українських олігархів.

За своє молоде життя (йому 43 роки) Ахметов стільки всього пережив, що навряд чи його щось може вразити. «Емоції річ така: ніч із ними переспиш, вони й вгамуються. А нам треба думати про завтрашній день», – сказав він принагідно. Це він давав поради Юлії Тимошенко, коли та після президентських виборів у лютому не хотіла приймати поразку.

Дивовижний прагматизм Ахметов показав і в 2004 році, коли ейфорія Помаранчевої революції зробила з Тимошенко главу уряду, а з Віктора Ющенка президента. Він тоді віддалився від політики й поринув у свій бізнес. Американський журнал Forbes налічує в нього статків на 5,2 мільярда доларів. Український журнал «Корреспондент», який зазвичай оцінює все вище, написав у кризовому 2009 році про майже 10 мільярдів. Свої активи Ахметов звів у групу System Capital Management (SKM), де зайнято понад 150 тисяч людей. До неї належать металургійна група «Метінвест» і шахти. Плюс енергетична компанія «ДТЕК», яка забезпечує чверть українського вугільного видобутку та сьому частину електроенергії. Плюс телекомунікації, банки, харчова індустрія та медіа. 2008 року імперія Ахметова мала оборот у 15,9 мільярда доларів і отримала при цьому три мільярди прибутку до сплати податків.

Отже, у себе на батьківщині він безперечний номер один. А в Україні це має вдвічі важливіше значення, бо економіка та політика тут пов’язані нерозривно. Через те недавно, перейшовши в опозицію, Тимошенко заговорила про повернення олігархів до влади.

Вона мала на увазі не лише Януковича, а й інших магнатів, які фінансують Януковича. «Янукович приймає рішення не сам», – каже Тарас Чорновіл, колись високопоставлений член Януковичевої Партії регіонів. Які конкретно особи вирішують, не завжди ясно, додає він: «Утім, Ахметов точно серед них».

Сам політиком Ахметов ніколи не був. Для недоторканності вистачає скромного депутатського мандату в парламенті. Однак за допомогою політичних підручних він і йому подібні тепер теж уриватимуть якомога більше державної власності, стверджує Тимошенко. Те, що звучить як переживання за країну, може натякати й на конкурентну боротьбу між бізнес-угрупованнями.

Тимошенко добре знає це середовище, бо й вона казково розбагатіла в близькому до держави газовому бізнесі. Це згодом вона взяла собі на знамена розігнання олігархів. І неодноразово замахувалася, зокрема, на Ахметова. Ось він і дистанціювався від її хватки навіть просторово.

Ахметов живе 600 кілометрів на схід від Києва. Тут, де рукою подати до Росії, над горбистим ландшафтом вивищуються шахтні копри. На території російськомовного Донецького басейну, з його важкою промисловістю та вугільними рудниками, під землею життя вирує не менше, ніж нагорі. Нагадує часи розквіту Рурського регіону. Само собою, столиця області Донецьк є партнером Бохума. В українському «рурському горщику», куди дме вітер, вирішує Ахметов.

Люди з благоговінням говорять тут про свого боса. Так, ніби одруженому батькові двох дітей вони більше завдячують, ніж власному трудові на заводах. Переважно вони воліють узагалі не вимовляти його імені. «Він», – кажуть вони. Або: «Сам Він».

Тут, у сім’ї татарина-шахтаря та продавщиці «Він» виріс. І розбагатів; майже певно що на сумнівних справах. Та чи робив щось нелегальне Ахметов і що саме, до кінця не ясно. Оповитий легендами підйом Ахметова почався, за однією з версій, з того, що 1995 року, в часи бандитської війни кримінальний авторитет Алік Грек був підірваний на стадіоні в Донецьку. Саме в той день Ахметов не прийшов на стадіон. Вбивство так і не розкрили. У будь-якому разі весь регіон тоді потрясало від жорстоких боїв за зони впливу, про що розповідають понині. І аж коли керування взяв на себе Ахметов, запанував спокій.

Далі почався крутий підйом. Однозначно спрацювало бізнес-чуття, а ще повага конкурентів. Ціни на сировину, зокрема на сталь, головну статтю експорту України теж зробили свій внесок. Коли торік вони впали, то й багатство Ахметова на якийсь час стрімко зменшилося до 1,8 мільярда доларів. Хоча він усе одно купив за мільярд американське вугільне підприємство United Coal Company.

Останнім часом він робить заяви, які викликають в Україні подив. Ахметов проти зосередження політичної влади в одних руках. До таких поглядів політичному істеблішментові в країні ще треба звикати. Роль відіграє, мабуть, те, що Ахметов не бажає переживати ще раз 2005 рік. Тоді, коли кермо дісталося героям Помаранчевої революції, він про всяк випадок виїхав на пару місяців за кордон, в Італію. Адже нові можновладці у Києві – а саме Тимошенко – розпочали кампанію помсти і пригрозили розслідувати темні оборудки. Ахметов почекав, доки на небі розвидниться. А що довелося повернути державі найбільший металургійний завод у країні «Криворіжсталь», він це очевидно сприйняв за жертву пішака. Він і не сильно пручався. Усі знали, що завод він прибрав до рук незадовго доти, спільно з Віктором Пінчуком, зятем тодішнього президента Леоніда Кучми, – і за демпінговою ціною у 800 мільйонів доларів. Під час нової приватизації в 2006 році «Криворіжсталь» дісталася на чесному аукціоні індійському сталевому гігантові Mittal Steel за майже 5 мільярдів доларів.

У 2005-му Ахметов прописав своєму плетиву компаній західні стандарти. В SKM були запроваджені міжнародні стандарти звітності. До уряду Тимошенко він почав прокладати обережні мости. Побажавши їй у квітні минулого року «героїзму в подоланні кризи», Ахметов наразився на конфлікт у власній партії. Але запросив на відкриття нового футбольного стадіону в Донецьку, що є одним із місць проведення матчів Євро-2012, і Тимошенко, і Ющенка. Він щедро приймав гостей, хоч і не зміг нічого вдіяти, коли їх дощенту освистали. На сході-бо є лише один справжній повелитель: Рінат Ахметов, господар Донбасу.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі