Бізнесмен, генерал, популіст і сбушник: хто і як керував Донецькою обладміністрацією з 2014 року

За 5 років війни на Донбасі змінилися чотири керівники Донецької облдержадміністрації, кожен з яких повинен був виконати функцію кризового менеджера для прифронтового регіону.

Намагаючись не втратити Донеччину, київські політики спочатку хотіли зробити ставку на Ахметова, який повинен був за їхніми припущеннями, рятуючи свій бізнес, врятувати і Донецьку область. Але олігарх вважав за краще залишитися в тіні і спробував всидіти на двох стільцях, замість нього керувати областю призначили бізнесмена Сергія Таруту. Але з цього нічого путнього теж не вийшло.

Бізнесмен і ставленик олігархів

Тарута очолив Донецьку обладміністрацію в розпал сепаратистського руху навесні 2014 року. Причому посаду він отримав 2 березня, коли в місті почалися штурми Донецької ОДА, яка частково була захоплена вже 3 березня.

Бізнесмен не впорався з поставленим завданням — він не зміг знайти ресурс для утримання області, при першій небезпеці поїхав з Донецька, а потім і з Маріуполя, куди евакуювався. В основному він намагався вирішувати питання порятунку власного бізнесу. Тарута навіть намагався домовитися з бойовиками «ДНР» в обмін на збереження корпорації «Індустріальний союз Донбасу» і збереження за ним посади голови ДонОДА.

І поки Тарута рятував власний бізнес і бізнес-партнерів, Україна втратила Донецьк і частину області. 13 червня 2014 року після повернення Маріуполя під контроль українських військ за дорученням президента Петра Порошенка Тарута тимчасово переніс сюди адміністративний центр Донеччини.

У жовтні 2014 року указом президента він був звільнений з посади голови Донецької ОДА. Як керівник області Сергій Тарута запам'ятався абсолютно аморфним і недієвим в кризовій ситуації менеджером.

Після переїзду обладміністрації з окупованого Донецька в Маріуполь, співробітники перебували в розгубленості — ніхто не знав, що буде далі, у багатьох в шахтарській столиці залишилися близькі і житло. Тому частина людей їздила на роботу з окупованої території на неокуповану, або з інших міст області, куди переселилися сім'ї.

Зрозуміло, що в таких умовах обласна влада була неефективна, тому постало питання про призначення нового керівника області. Він не зумів об'єднати і згуртувати навколо себе проукраїнські сили Донеччини. Під час керування областю в Таруті переважав насамперед бізнесмен, а не патріот і державний діяч.

Генерал і губернатор

Після Тарути Донецьку область очолив генерал з Харківської області Олександр Кіхтенко.
У жовтні 2014 року Петро Порошенко підписав указ про його призначення і сказав, що це правильне для регіону поєднання: «генерал і губернатор» — він повинен забезпечити безпеку і порядок.

Перше, що зробив Кіхтенко — перевів адміністрацію ОДА в Краматорськ з Маріуполя, де вона була після евакуації з Донецька. У приморському місті залишилися працювати обласні управління МВС, СБУ, прокуратури.

«Він зібрав воєдино співробітників обладміністрації в Краматорську і дав їм можливість визначитися, де вони будуть працювати — на підконтрольній території чи ні, — розповів Ілля Суздалєв, який тоді працював у ДонОДА. — Ті, хто не захотів далі працювати в Україні, були звільнені. Кіхтенко — це період формування заново обласної адміністрації».

При цьому сам генерал залишався непублічним і не дуже активним керівником області, на відміну від керівника Луганщини Геннадія Москаля.

Основні виклики, з якими зіткнувся Кіхтенко в 2014—2015 роках — це початкове неприйняття місцевим населенням військовослужбовців, встановлення КПВВ і проблеми на них, виплати пенсій, налагодження роботи держструктур в прифронтовому регіоні, нелегальні потоки вугілля з окупованої території та інші. Не в силах подолати потоки контрабанди на Донеччині, Кіхтенко виступав за врегулювання економічних зв'язків з окупованою територією і проти пропускної системи. Це викликало велику критику на його адресу з боку Авакова і Порошенка.

При цьому Кіхтенко сам їздив в Дебальцеве під час загострення військових дій і організовував евакуацію цивільного населення.

Генералу з Харківської області керувати донецьким регіоном було непросто, і не тільки через військову агресію РФ. У нього не було своєї єдиної команди, а заступників, не завжди компетентних, пропонували йому і працевлаштовували різні «шановані» люди, у яких були свої інтереси в області. Таким чином біля очільника області зібралися колишні регіонали, ставленики БПП, політичні перебіжчики різного роду, серед яких були і люди з сепаратистськими поглядами.

Через своїх людей в ДонОДА власні інтереси намагалися просувати Артур Герасимов (БПП), Олег Недава (БПП, раніше соратник кримінального авторитета Іванющенка), Максим Єфімов (Партія регіонів, БПП).

Але Кіхтенко був далекий від БПП, не вхожий в близьке коло Президента, постійно піддавався критиці Авакова і конфліктував з Яценюком. Саме це, за версією деяких ЗМІ, стало причиною його звільнення.

Як людина військова Кіхтенко швидко вирішував проблеми з незгодними в своїй адміністрації — людей або звільняли, або змушували йти. Під час керування областю генерал був більше військовим, ніж державним діячем.

Бізнесмен и популіст

Замість Олександра Кіхтенка в 2015 році Донецьку обладміністрацію очолив Павло Жебрівській з близького оточення Петра Порошенка.

На відміну від генерала Кіхтенка, він мав досвід у бізнесі і політиці. Мав власний бізнес, керував підприємствами и був нардепом у фракції Ющенка «Наша Україна».

Поява Жебрівського після непублічного генерала Кіхтенка була сприйнята громадськістю позитивно — він відкрито демонстрував проукраїнську позицію, що в 2015 році було вкрай важливо для східного регіону, ініціював активну діяльність. Був ініціатором українізації міст Донеччини.

Новий глава області домігся підвищення зарплат для чиновників обладміністрації — вона виросла з 5−6 тисяч гривень до 20−40 тисяч гривень. Однак серед заступників в обладміністрації з'явилися «сірі кардинали», які стали отримувати більше, ніж Порошенко і Гройсман разом узяті: наприклад, Віктор Ремський в 2017 році отримував 71 000 грн в місяць, Віктор Лаврик за 2017 рік задекларував понад 1 млн гривень зарплати. Також дорого обходився Донеччині і перший заступник глави ДонОДА Євген Вілінський — більше 78 тисяч гривень на місяць (у 2017 році).

Сам Павло Жебрівський в 2017 році задекларував зарплату близько 50 тисяч в місяць.

З приходом бізнесмена і політика Жебрівського Донецька область почала отримувати державні субвенції та міжнародну допомогу на відродження інфраструктури. Однак багатомільйонні потоки сприяли зростанню корупції серед чиновників ДонОДА. Корупційні скандали постійно супроводжували керівництво прифронтової області. Багато підрозділів ДонОДА були замішані в різних схемах — серед них Департамент екології та природних ресурсів (директор — Сергій Натрус) і Департамент капітального будівництва (директор — Юрій Винокуров).

КП «Донецький регіональний центр поводження з відходами», створене з ініціативи ДонОДА, отримувало мільйони гривень з обласного бюджету на неефективні і непотрібні екологічні проекти.

За 16 опорних шкіл області, які реконструювалися в області, були відповідальні 12 підрядників, які фігурують в антикорупційних розслідуваннях.

Також громадськість заявляла про те, що Павло Жебрівський міг бути причетний до махінацій з пасажирськими перевезеннями на КПВВ області — ситуація стала предметом кримінального провадження.

Крім корупційних скандалів, глава області прославився ігноруванням громадської ради при ДонОДА та місцевих активістів, звільненням неугодних йому голів ВЦА Зайцевого і Красногорівки, які мали підтримку місцевого населення.

За 2 роки роботи на Донеччині Жебрівський не дав жодного інтерв'ю незалежним ЗМІ регіону. «Таке враження, що він не працює на жителів і в інтересах жителів того регіону, яким керує, а виключно виконує якусь віртуальну функцію, звітує перед своїм начальником, що надіслав його на Донбас», — коментував ситуацію Олексій Мацука, керівник редакцій «Новини Донбасу» і «Громадське ТБ Донбасу».

Звернення журналістів до голови ДонОДА з проханням налагодити комунікацію і поліпшити інформполітику Павло Жебрівський проігнорував. При цьому глава області активно піарився в лояльних до нього медіа і в соцмережах. Пафосно і гучно анонсовані терміни запуску зруйнованого газопроводу в Авдіївці, відкриття опорних шкіл і відновленого житла провалювалися з тріском. Але за цим слідували нові гучні обіцянки Жебрівського, які знову не виконувалися в строк.

Популізм і корупція на Донеччині за Павла Жебрівського досягли неймовірних масштабів, і коли ситуація вийшла за рамки області, а громадськість вже не могла стримувати обурення, глава області вирішив вчасно піти, або його вирішили прибрати з посади.

Лист-звернення громадськості до Президента Порошенко з проханням провести аудит діяльності Жебрівського на посаді глави Донеччини залишився без відповіді.

На посаді глави області Жебрівський проявив себе як популіст, ненависник вільних преси і громадськості, чиновник, при якому в регіоні зросла корупція.

 І знову генерал

Рятувати імідж обласної влади в Донецькій області влітку 2018 року був призначений генерал-майор СБУ Олександр Куць. Поява людини з силового блоку на чолі прифронтового регіону була продиктована ще й майбутніми виборами президента України.

Основним завданням Куця стало виправлення помилок Жебрівського і підготовка до виборів.

Вже під час перших прес-конференцій глава області дав зрозуміти, що не страждає популізмом і небагатослівний, на відміну від попередника. Для спілкування з жителями області Олександр Куць в основному надавав перевагу сторінці в Фейсбуці, де реагував на звернення людей.

Уникаючи зайвої уваги преси, глава ДонВЦА намагався демонструвати реальні справи, про які повідомляв в соцмережі. З пресою особисто спілкувався мало, жодному ЗМІ не вдалося записати повне вичерпне інтерв'ю очільника області.

В регіоні продовжилася робота по відновленню інфраструктури. У багатостраждальній Авдіївці нарешті запустили газопровід. У Новогродівці змінили сумнівного підрядника під час реконструкції школи.

На звернення громадськості з претензіями щодо корупції в роботі Департаменту екології та природних ресурсів, Куць ініціював публічний звіт директора структури Сергія Натруса. Але далі цього в боротьбі з корупцією серед чиновників ДонОДА Олександр Куць так і не просунувся. На питання журналістів він посилався на презумпцію невинуватості та уникав відповіді. Всі чиновники, до яких у громадськості були питання за підозрою в корупції, продовжували працювати в складі обладміністрації. Куць ініціював антикорупційну перевірку чиновників ДонОДА, але результати залишилися таємницею для жителів області. Всі чиновники, які працювали при Жебрівському, зберегли свої посади і при Куці.

У березні цього року глава області звернувся до правоохоронних органів з проханням перевірити місцеві виконкоми на наявність «мертвих» душ і надмірні доходи. «Коли ви приходите і говорите, що немає коштів на щось — давайте краще подивимося на ваші зарплати, це ж мільйони гривень», — казав Куць в березні, звертаючись до місцевої влади. Про результати перевірки невідомо, зарплати чиновників в області не зменшилися, корупції теж менше не стало.

На відміну від Жебрівського Олександр Куць швидше реагував на екстрені ситуації. Наприклад, спроба мера Покровська призначити своїм заступником чиновника з «ДНР» була припинена вже наступного дня.

Однак, найголовнішого, чого чекали від Олександра Куця громадськість і журналісти — реальних результатів по боротьбі з корупцією в ДонОДА і в області — так і не відбулося. І тільки після виборів Олександр Куць вперше спробував перейти від слів до справи — заявив про розтрату Покровською міськрадою 3 млн гривень і Краматорською міськрадою 300 тис. гривень і пообіцяв передати матеріали до правоохоронних органів.

Як голова області Олександр Куць показав себе керівником, не схильним до популізму, готовим до співпраці з громадськістю, закритим від незалежних ЗМІ, неактивним борцем з корупцією на Донеччині.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі