"Або вони помруть, або ми переїдемо": як фермер з Донеччини вивіз з-під обстрілів 150 кіз за 1000 км
Рейтинг користувача: 5 / 5
Після повернення з АТО у 2016 році Сергій Свириденко заснував екоферму "Козацьке подвір’я" у селі Іванопілля на Донеччині.
Розвів стадо кіз та виготовляв крафтові м’ясні делікатеси і сири.
Але 24 лютого активні бойові дії наблизилися впритул до його населеного пункту. Ринку збуту не стало, а умови для вирощування тварин ускладнилися. Тому чоловік зважився на переїзд зі 150 козами, обладнанням та технікою за тисячу кілометрів від дому.
Сергій Свириденко розповів, у скільки йому обійшовся переїзд, як його перенесли тварини та чого найбільше потребує його ферма на новому місці.
"Ми виїжджали з Донецька, розраховуючи, що за два тижні повернемося додому"
До 2014 року Сергій Свириденко жив у Донецьку. Працював у торгівлі: купував гуртом ковбаси на м’ясокомбінатах України та розвозив по магазинах. Але потім через війну життя змінилося.
"У мене багато друзів серед торговців. У лютому (2014-го року) вони почали казати, що в місті повно росіян. Їх легко було помітити серед місцевих: вони не могли рахувати гривні та сміялися з деяких наших назв, зокрема, з горілки "на бруньках", – згадує Сергій.
Потім у Донецьку почалися мітинги. За словами Сергія, перед їхнім проведенням росіян ставало ще більше, вони приїжджали масово на автобусах з ростовськими номерами.
Російські "гастролери" вважали, що на проукраїнські мітинги до Донецька масово звозили львів’ян. Одному із них через кордон тоді ще міліції Сергій навіть показував паспорт із реєстрацією, щоб довести, що він місцевий.
З часом ситуація ставала все напруженішою. А наприкінці травня місцевий міліціонер хотів забрати виручку у сина Сергія Свириденка. Коли хлопець відмовився віддавати, той силоміць засунув руку в барсетку і взяв гроші, пригрозивши, що якщо пручатиметься, то на блокпості заберуть машину, а його самого кинуть до в’язниці.
"Син приїхав додому, розказав усе. Тоді я зрозумів, що тут уже не посперечаєшся, у них зброя і фактична влада. Тож треба їхати з міста", – каже чоловік.
Так усією родиною 3 червня 2014 року вони "на два тижні" виїхали на дачу в село Іванопілля Костянтинівського району, яке залишилося на підконтрольній території. Зрештою, зосталися там на 8 років.
З артилериста – у фермери
Коли Сергій зрозумів, що за два тижні додому вони не повернуться, то пішов до військкомату. Півтора року служив у 54-й бригаді артилеристом. Воював на Світлодарській дузі. А після демобілізації заснував в Іванопіллі козине господарство.
"Чим же ще в селі займатися, як не фермерством. Корови є у всіх, а кози – мало в кого. Спочатку ми придбали сім звичайних кіз. Потім почали вивчати, що й до чого. Замовили з Німеччини першого елітного цапа. І так воно все потихеньку закрутилося", – згадує Сергій Свириденко.
Паралельно з тим чоловік почав виготовляти м’ясні делікатеси зі свинини. У 2017-му отримали грант від ГО "Український донецький куркуль" і побудували міні-сироварню за майже 1 млн грн.
М’ясні делікатеси та сири продавали у місцевих крамничках, на ярмарках та через інтернет. Справи йшли непогано. Так у 2021 році продали товару на 4,9 млн грн. Готувалися нарощувати обсяги виробництва та продажу. Але 24 лютого почалася широкомасштабна війна і зруйнувала всі плани.
Подорож із 150-ма козами за тисячу кілометрів
"У нас із 2014 року було неспокійно. Ми постійно чули артилерію, адже до лінії розмежування було всього 30 кілометрів. Але у нас був газ, вода, електроенергія та інтернет. А ось після 24 лютого все змінилося. Люди почали виїжджати з Костянтинівки, Краматорська, крамнички зачинялися або брали товар по-мінімуму. Ярмарок немає.
Через інтернет продавати на відносно безпечні території теж було складно: нам забанили можливість робити рекламу в Google з першого дня вторгнення, бо Донецька область. А без реклами розкручувати сайт проблематично", – пояснює чоловік.
Дохід господарство стрімко падав. До того ж Сергій мав банківський кредит на поповнення обігових коштів. Також треба було платити людям заробітні плати та годувати худобу. А її було чимало: на початок літа мали 100 кіз, 50 цапів та 250 козенят.
Навесні почало "прилітати" в Іванопілля. Регулярно обстрілювали і сусідні містечка. З травня в селі зник газ. А потім росіяни розстріляли насосну станцію, тож люди залишилися ще й без води.
В господарстві Сергія є власна свердловина. Він каже, що міг би вижити в селі сам, але тримати худобу ставало дедалі важче через дефіцит води та кормів.
У те, що все мине за "пару тижнів", чоловік більше не вірив, бо мав досвід 2014-го. Тому Сергій Свириденко вирішив виїжджати з села на більш спокійну територію. Транспортувати таке велике стадо було непросто.
"У мене не було вибору: або кози помруть з голоду в Іванопіллі, або ми переїдемо і я матиму змогу знайти корм для них. Тому я з липня їздив Україною, дивився, куди можна перебратися. Десь по телебаченню вийшла передача про мою ферму, її побачив волинський підприємець Іван Будь. Він і запросив мене до свого старого господарства на Волинь", – каже чоловік.
Тож на початку вересня Сергій Свириденко найняв скотовоза. На перший поверх завантажив обладнання, трактор, техніку, на другий – 150 кіз. Забрав двох працівниць та готову до продажу продукцію і вирушив у дорогу.
Гроші для кормів збирає на "банку"
"Переїзд обійшовся у понад 150 тисяч гривень. Я переживав, що тварини не витримають такої довгої дороги. Але минулося, у дорозі вижили усі. Ми виїхали близько 16 годин, а наступної доби були вже на місці", – розповідає Сергій.
Кози на новому місці вже обжилися. Хоча це було не просто: інший клімат, трава. Сергій каже, що багато тварин перехворіли, шестеро померли. Але наразі вони більш-менш стабілізувалися.
Облаштування на фермі тривають. Потрібно запустити водонапірну башню, встановити перегородки, облаштувати кімнати для доярок, які приїхали з ним з Іванопілля. З Іваном Будєм, який запросив Сергія на свою ферму, вони наразі мають партнерство: разом інвестують у господарство, а майбутні прибутки ділитимуть навпіл.
За словами фермера, загалом на новому місці йому всього вистачає. Але потрібні корми для тварин. За мінімальними оцінками на це потрібно витратити 200 тис грн.
Наразі таких коштів у фермерів немає, тож Сергій відкрив збір на корми на банку "Монобанка". Виробництво м’ясних делікатесів відновили лише 21 жовтня. Однак потрібно чекати півтора місяця, поки продукція буде готова до продажу.
Також фермер розпродає залишки сирів, які виготовив ще на Донеччині. Козине молоко поки продає заготівельникам.
За словами Свириденка, його купують по 7 грн за літр, у той час як собівартість – 15 грн. Здавати молоко не вигідно, але іншого шляху немає, поки не запущено виробництво сирів.
Сергій вже отримав грант від Данської ради на закупівлю обладнання, якого не вистачало. Також чекає на рішення Ветеранського фонду щодо купівлі автомобіля, на якому можна розвозити товар по крамницях.
Розвів стадо кіз та виготовляв крафтові м’ясні делікатеси і сири.
Але 24 лютого активні бойові дії наблизилися впритул до його населеного пункту. Ринку збуту не стало, а умови для вирощування тварин ускладнилися. Тому чоловік зважився на переїзд зі 150 козами, обладнанням та технікою за тисячу кілометрів від дому.
Сергій Свириденко розповів, у скільки йому обійшовся переїзд, як його перенесли тварини та чого найбільше потребує його ферма на новому місці.
"Ми виїжджали з Донецька, розраховуючи, що за два тижні повернемося додому"
До 2014 року Сергій Свириденко жив у Донецьку. Працював у торгівлі: купував гуртом ковбаси на м’ясокомбінатах України та розвозив по магазинах. Але потім через війну життя змінилося.
"У мене багато друзів серед торговців. У лютому (2014-го року) вони почали казати, що в місті повно росіян. Їх легко було помітити серед місцевих: вони не могли рахувати гривні та сміялися з деяких наших назв, зокрема, з горілки "на бруньках", – згадує Сергій.
Потім у Донецьку почалися мітинги. За словами Сергія, перед їхнім проведенням росіян ставало ще більше, вони приїжджали масово на автобусах з ростовськими номерами.
Російські "гастролери" вважали, що на проукраїнські мітинги до Донецька масово звозили львів’ян. Одному із них через кордон тоді ще міліції Сергій навіть показував паспорт із реєстрацією, щоб довести, що він місцевий.
З часом ситуація ставала все напруженішою. А наприкінці травня місцевий міліціонер хотів забрати виручку у сина Сергія Свириденка. Коли хлопець відмовився віддавати, той силоміць засунув руку в барсетку і взяв гроші, пригрозивши, що якщо пручатиметься, то на блокпості заберуть машину, а його самого кинуть до в’язниці.
"Син приїхав додому, розказав усе. Тоді я зрозумів, що тут уже не посперечаєшся, у них зброя і фактична влада. Тож треба їхати з міста", – каже чоловік.
Так усією родиною 3 червня 2014 року вони "на два тижні" виїхали на дачу в село Іванопілля Костянтинівського району, яке залишилося на підконтрольній території. Зрештою, зосталися там на 8 років.
З артилериста – у фермери
Коли Сергій зрозумів, що за два тижні додому вони не повернуться, то пішов до військкомату. Півтора року служив у 54-й бригаді артилеристом. Воював на Світлодарській дузі. А після демобілізації заснував в Іванопіллі козине господарство.
"Чим же ще в селі займатися, як не фермерством. Корови є у всіх, а кози – мало в кого. Спочатку ми придбали сім звичайних кіз. Потім почали вивчати, що й до чого. Замовили з Німеччини першого елітного цапа. І так воно все потихеньку закрутилося", – згадує Сергій Свириденко.
Паралельно з тим чоловік почав виготовляти м’ясні делікатеси зі свинини. У 2017-му отримали грант від ГО "Український донецький куркуль" і побудували міні-сироварню за майже 1 млн грн.
М’ясні делікатеси та сири продавали у місцевих крамничках, на ярмарках та через інтернет. Справи йшли непогано. Так у 2021 році продали товару на 4,9 млн грн. Готувалися нарощувати обсяги виробництва та продажу. Але 24 лютого почалася широкомасштабна війна і зруйнувала всі плани.
Подорож із 150-ма козами за тисячу кілометрів
"У нас із 2014 року було неспокійно. Ми постійно чули артилерію, адже до лінії розмежування було всього 30 кілометрів. Але у нас був газ, вода, електроенергія та інтернет. А ось після 24 лютого все змінилося. Люди почали виїжджати з Костянтинівки, Краматорська, крамнички зачинялися або брали товар по-мінімуму. Ярмарок немає.
Через інтернет продавати на відносно безпечні території теж було складно: нам забанили можливість робити рекламу в Google з першого дня вторгнення, бо Донецька область. А без реклами розкручувати сайт проблематично", – пояснює чоловік.
Дохід господарство стрімко падав. До того ж Сергій мав банківський кредит на поповнення обігових коштів. Також треба було платити людям заробітні плати та годувати худобу. А її було чимало: на початок літа мали 100 кіз, 50 цапів та 250 козенят.
Навесні почало "прилітати" в Іванопілля. Регулярно обстрілювали і сусідні містечка. З травня в селі зник газ. А потім росіяни розстріляли насосну станцію, тож люди залишилися ще й без води.
В господарстві Сергія є власна свердловина. Він каже, що міг би вижити в селі сам, але тримати худобу ставало дедалі важче через дефіцит води та кормів.
У те, що все мине за "пару тижнів", чоловік більше не вірив, бо мав досвід 2014-го. Тому Сергій Свириденко вирішив виїжджати з села на більш спокійну територію. Транспортувати таке велике стадо було непросто.
"У мене не було вибору: або кози помруть з голоду в Іванопіллі, або ми переїдемо і я матиму змогу знайти корм для них. Тому я з липня їздив Україною, дивився, куди можна перебратися. Десь по телебаченню вийшла передача про мою ферму, її побачив волинський підприємець Іван Будь. Він і запросив мене до свого старого господарства на Волинь", – каже чоловік.
Тож на початку вересня Сергій Свириденко найняв скотовоза. На перший поверх завантажив обладнання, трактор, техніку, на другий – 150 кіз. Забрав двох працівниць та готову до продажу продукцію і вирушив у дорогу.
Гроші для кормів збирає на "банку"
"Переїзд обійшовся у понад 150 тисяч гривень. Я переживав, що тварини не витримають такої довгої дороги. Але минулося, у дорозі вижили усі. Ми виїхали близько 16 годин, а наступної доби були вже на місці", – розповідає Сергій.
Кози на новому місці вже обжилися. Хоча це було не просто: інший клімат, трава. Сергій каже, що багато тварин перехворіли, шестеро померли. Але наразі вони більш-менш стабілізувалися.
Облаштування на фермі тривають. Потрібно запустити водонапірну башню, встановити перегородки, облаштувати кімнати для доярок, які приїхали з ним з Іванопілля. З Іваном Будєм, який запросив Сергія на свою ферму, вони наразі мають партнерство: разом інвестують у господарство, а майбутні прибутки ділитимуть навпіл.
За словами фермера, загалом на новому місці йому всього вистачає. Але потрібні корми для тварин. За мінімальними оцінками на це потрібно витратити 200 тис грн.
Наразі таких коштів у фермерів немає, тож Сергій відкрив збір на корми на банку "Монобанка". Виробництво м’ясних делікатесів відновили лише 21 жовтня. Однак потрібно чекати півтора місяця, поки продукція буде готова до продажу.
Також фермер розпродає залишки сирів, які виготовив ще на Донеччині. Козине молоко поки продає заготівельникам.
За словами Свириденка, його купують по 7 грн за літр, у той час як собівартість – 15 грн. Здавати молоко не вигідно, але іншого шляху немає, поки не запущено виробництво сирів.
Сергій вже отримав грант від Данської ради на закупівлю обладнання, якого не вистачало. Також чекає на рішення Ветеранського фонду щодо купівлі автомобіля, на якому можна розвозити товар по крамницях.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.