Відомий митець з Краматорська прожив 2 місяці у російській окупації. Як йому вдалося звідти виїхати
Рейтинг користувача: 3 / 5
Художник та скульптор з Краматорська, уродженець Бахмута В’ячеслав Гутиря провів кілька місяців в окупованому прифронтовому селі на березі Сіверського Дінця. Цими днями він зміг звідти виїхати. Усе майно, дім, машину та свої роботи у майстерні довелось залишити.
У понеділок, 20 червня, 62-річний митець з Донеччини В’ячеслав Гутиря повернувся на підконтрольну українському уряду територію уперше після двох місяців в окупації. Зараз він у столиці з родиною та розповідає про пережите.
“Я був у Яремівці Харківської області, ми зненацька опинились в окупації. Був підірваний міст через Сіверський Донець. Потім траса вже прострілювалась, а дорога на Богородичне мені сказали, що замінована. І у Яремівку зайшло кацапйо, і ми опинились в оточенні. А потім почали заходити [російські] танки, БТРи — там була передова”, — згадує чоловік про те, як опинився на окупованій території.
Туди він вивіз з Краматорська свою родину та тварин — думав, у безпечніше місце, а виявилось — на передову.
Були розмови про евакуацію рікою, але тоді, за словами чоловіка, Сіверський Донець сильно розлився після підриву дамби Оскільського водосховища. Тож водою втекти не вдалося.
Для довідки:
В’ячеслав Гутиря — відомий в Україні та за кордоном художник та скульптор, автор численних картин та скульптур. Багато з них зберігаються у музеях, приватних колекціях та суспільному просторі Донеччини. Наприклад, торік митець став автором двох пам’ятників Василю Стусу у Краматорську. Упізнавані його скульптури й у центрі Святогірська. У центрі Краматорська у сквері “Лабіринт” є скульптурна композиція “Народжені в Україні” на честь чотирьох всесвітньо відомих художників та митців.
В армію не взяли, але сам викликався рити окопи
В’ячеслав розповідає: у Яремівці, де він жив і працював, нині немає ані електрики, ані інтернету, ані гуманітарної допомоги. Зрідка вдавалося “ловити” мобільний зв’язок, а телефони селяни інколи підзаряджали від заведеного автомобіля В’ячеслава.
“Ми навчились там хліб робити, сир, масло. Я ж “городський”, ні з ким особливо не спілкувався, а стали як одна сім’я: продуктів нема, того нема, того. Один приніс те, другий інше — допомагали один одному”, — каже Гутиря.
До того як село окупували росіяни, митець намагався допомагати боронити село.
“Я ходив у військкомат, в армію мене не взяли. У селі ми рили окопи, допомагали армії, возили їжу, вивозили людей, чергували у селі, щоб не було мародерства”, — згадує він.
Але одного дня російські окупанти все ж зайшли у Яремівку. Митець каже, що окупанти пройшлися лише по певних домах.
“Тобто була якась наводка, за якою вони заходили перевіряли, шукали зброю, наприклад”, — каже він.
“На Олімпійських іграх були без прапора і зараз без нього”
Спочатку художник намагався “тролити” окупантів.
“Я питав у них: “А що це у вас за Олімпійські ігри?” Вони не розуміли питання. Я казав, що “й на Олімпійських іграх у вас прапора не було, і у Криму вас “не було”, заблукали?” На це мені відповіли: “Ти розмовляєш так, дивись — зараз заходять бойові частини, а потім прийдуть інші (ФСБшники, — ред.)”. Мовляв, не можна з ними так розмовляти”, — сміється В’ячеслав.
У селі були його скульптури — окупанти розвалили їх танками.
Дуже швидко загарбники поставили свої блокпости, тож виїхати з пастки було вже неможливо.
“Блокпости на в’їзді та виїзді з села. Потім вони патрулюють — не дають місцевим ходити, дивитись. Тільки по звуку ми могли зрозуміти: “така-то зброя там стоїть та туди гатить”. В Ізюмі блокпост на кожній вулиці. А з Куп’янська до цієї переправи — 9 блокпостів”, — розповідає художник.
“Проводжати вийшло все село”
З окупованої Яремівки вдалося виїхати лише тиждень тому, а на вільну українську територію ступити ще за кілька днів.
“Виїхали я, дружина, теща 91 рік та селянка-бабуся. Нас довезли до Ізюма, потім у Куп’янську ми почекали 2 дні, потім перевізник забрав нас з Печенізької дамби”, — каже він.
У Яремівці митець залишив усе — дім, машину, майстерню, скульптурні та живописні роботи.
“Нас вийшло все село проводжати, й ми плакали. Мене дуже вразило — село у нас було дуже патріотичним, і люди, які там залишилися, теж. Я цього не очікував”, — каже Гутиря наостанок.
І додає: коли ступили на вільну землю, не вірилося, що вирватись від “руського миру” все ж вдалося.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
Коментарі