У Краматорську попрощалися з нацгвардійцем Антоном Тупіковим

"Я більше так не можу… Я більше так не можу…", - Ярослава голосно плаче і повторює ці слова, притулившись до стіни маленького храму Православної церкви України у центрі Краматорська. У листопаді поховали одну близьку для неї людину - її рідного дядька прикордонника Максима Фідрю, сьогодні у цьому храмі прощаються з іншою - найкращим другом Ярослави Антоном Тупіковим, який служив у Нацгвардії. 8 березня Антон загинув внаслідок російського артилерійського обстрілу у Роботиному на Запоріжжі.

Прощання з Антоном Тупіковим. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

"Ми познайомились з ним 20 років тому, нас познайомив Максим Фідря, ми були дуже близькими друзями. Спочатку загинув Максим, він нас підтримував на похованні, пройшло чотири місяці - і ми ховаємо Антона", - розповідає Ярослава.

Вона називає Антона найбільшим патріотом, якого тільки знає: її друг пішов до армії ще у 2015 році, не маючи за спиною строкової служби чи бойового досвіду. Спочатку краматорець служив у 54-й окремій механізованій бригаді ЗСУ, а коли закінчився контракт (це було ще до великої війни) - перейшов до Національної гвардії України. 

У 54-й бригаді Антон Тупіков служив артилеристом, пройшов шлях від солдата до командира гармати. У Нацгвардії останнім часом він був інструктором у 3-му штурмовому загоні спеціального призначення "Омега", передавав свій багатий бойовий досвід іншим. За два роки великої війни він був на Лиманському, Бахмутському і Запорізькому напрямках.

Прощання з Антоном Тупіковим. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

До війни, після закінчення 8-ї школи і Харківського національного університету міського господарства імені Бекетова, Антон працював з деревом, а потім викладав у колишньому 28-му училищі. У нацгвардійця залишилась молода дружина Вікторія - вони одружилися лише пів року тому, 1 серпня минулого року. Друзі і родичі у першу чергу відзначають його принциповість і доброту.

"Антон і його друг [з яким вони загинули], були не просто військовослужбовці, а інструктори, вони мали певний досвід, фах і навчали інших. Антон такий хлопака був, що розбирався в усіх питаннях до дрібниць, капітально підходив до вирішення всіх питань, проблем. Тому за що б він не брався, він врешті ставав професіоналом", - каже Андрій Тупіков, брат загиблого, який також воює проти російських окупантів, але у складі Збройних сил України. Після початку повномасштабного вторгнення вони не бачились, бо воювали у різних відомствах і на різних напрямках. 

"Він був людиною великої душі, його не потрібно було просити про допомогу, він завжди сам приходив на допомогу без питань. Він - найдобріша людина, яку я знала. Він справжній чоловік, справжній друг, справжній воїн, він - людина, яка жила на сто відсотків", - каже Ярослава.

Прощання з Антоном Тупіковим. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Востаннє вона спілкувалась з Антоном 1 березня, питала, коли його відправлять на ротацію. 

"Він мені написав: "Мені пропонували, але я відмовився". Коли я спитала чому, він сказав, що буде з усіма, написав: "Мала, підбери соплі і чекай на перемогу", - каже вона.

Олена, дружина Максима Фідрі, згадує, що Антон почав з ними їздити в літній табір на Оскол з 2004 року - з тих пір вони були друзями. Коли її чоловік загинув, Антон пообіцяв помститися.

"Якось він надіслав мені фото і написав, шо це не поверне Максима, але це за нього. На знімку був снаряд з підписом: "За "Історика" [позивний Фідрі]", - розповідає Олена.

Вона згадує, що Антон завжди плутав, коли в неї день народження і вітав не в той день, тож після чергового такого випадку в знак вибачення почав вітати Олену з усіма святами. Але на останнє 8 березня він її не привітав - саме цього дня Антон загинув.

"Те, що розповідали побратими: було пряме влучання в бліндаж. Вони виходили на чергування групами по чотири чоловіка: двоє чергують, двоє відпочивають. Антон був з другом і вони саме відпочивали", - розповідає брат нацгвардійця Андрій Тупіков.

Прощання з Антоном Тупіковим. Фото - Олексій Ладика/Kramatorsk Post

Антон заповідав, щоб його тіло піддали кремації - так само як і його друга Максима Фідрі.

"Це була ніч перед похованням Максима, ми всі ночували у дружини Максима Альони. Антон сказав тоді: "Я зараз скажу мій заповіт: щоб мене теж кремували як Максима, щоб було все, як у Максима. Тільки мені принести не лілії, а ромашки". Антон любив ромашки", - плаче Ярослава.

Після церемонії прощання у храмі ПЦУ Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії тіло Антона Тупікова відвезли на кремацію до Харкова. Після цього його прах поховають на Алеї слави у Краматорську.