У Краматорську Марина Гримич розповіла про теорію поколінь, життя та мрію

На цих вихідних до Краматорська завітала українська письменниця, доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, член Спілки письменників України, член Національної спілки краєзнавців України Марина Гримич.

Вона презентувала свою нову книгу «Клавка» у бібліотеці ім. Маяковського, розповіла про своє дитинство, поспілкувалася з молоддю нашого міста, краєзнавцями та читачами. Організувала зустріч вчителька української мови та літератури ОШ №11 Оксана Проселкова,-повідомляє "Восточний проект".

«В мене було ще більшовицьке виховання»

Марина Гримич розповіла про теорію поколінь: «Кожне покоління має свою назву і свою специфіку. Наприклад, люди, народжені у 1924-1944 роках називаються мовчазним поколінням. Наступне покоління 1944-1964 роки — це бебі-бумери, це ті, що народилися після війни, коли треба було відновити демографічну ситуацію в країні. Вони не тільки в Радянському Союзі, ай у Європі дуже схожі один на одного. В цей період були тоталітарні режими і люди жили за їх правилами.

Потім 1964-1984 роки — це покоління Х. Вони жили в роки, коли було все дуже обмежено і тому всі були однакові. Тобто носили одинакові сукні, стояли в чергах за продуктами… Мета цього покоління була виділитися з цієї однаковості, не бути схожими на інших.  Далі 1984-2004 роки — це покоління «Мілленіум».  Мілленіали - люди, яких часто називають «поколінням соціальних мереж». Зовнішнє середовище навколо них змінювалася неймовірно швидко, тому мілленіали не схожі на своїх батьків.

З 2004 року — це покоління Z, діти, які не просто виросли з інтернетом, а народилися з аккаунтом в Instagram і вже не уявляють собі життя без цифрових технологій. Вони не звикли до фізичної праці і не звикли розбиратися, як це влаштовано. Зациклені на самовираженні і саморозвитку.

Я теж відношуся до одного з цих поколінь, не буду казати коли саме я народилася, щоб ви не думала, яка я стара. Але хочу сказати, що в мене було ще більшовицьке виховання. Але вже своїх дітей я виховувала по-іншому.

«Мій батько дуже хотів, щоб я була ідеальна»

Мій батько дуже хотів, щоб я була ідеальна. Він вимагав від мене тільки відмінних оцінок. А якщо я приносила «четвірку» зі школи (тоді була п’ятибальна система оцінювання), він зі мною потім всю наступну чверть не розмовляв, або розмовляв крізь зуби. Уявіть собі у якому стресі я ходила у школу, тремтіла, хвилювалася за кожну оцінку. Хочу стресу не повинно бути у навчанні. Батько був перекладачем, знав 15 мов, був дуже розумною людиною і поважною.

Але я хочу сказати, що молодь зараз має великі переваги. Здаючи ЗНО, є можливість вступити до того вузу, куди забажається. А в нас тоді був принцип вступу до вузу — куди тебе батьки можуть всунути через знайомства. І я хочу й була відмінницею, все одно потребувала підтримки. Мати була викладачем університету. А діти викладачів вже одразу мали таку негласну підтримку ректорату. Я вступила до філологічного факультету. Якби я ризикнула і шукала б інший вуз, я могла б до нього і не поступити самостійно. А тут все було гарантовано і тому так склалося. Шкодую я чи ні? Ні, не шкодую. Ми вивчали багато корисного, я б назвала це такою класикою філологічною освітою.

«Росла я у письменницькому середовищі. Мій батько як перекладач мав ті привілеї, які надавала радянська влада письменникам. Один з них — можливість їздити у будинки творчості письменників. Була така інституція у радянський період, де письменники чи композитори, чи художники,  мали можливість отримувати від державі якийсь пансіон і працювати. Там вони спілкувалися один з одним. Там йшов безперервний літературний творчій процес.

Жили ми у письменницькому будинку. Наприклад у нас були вікна у вікна з Ліною Костенко. Моя мама дружила з вдовою Олеся Гончара. Іван Драч — це однокурсник моєї мами. Павла Загребельного я бачила, як він працював. Він був дуже працьовитий. Коли він сідав з ранку за друкарську машинку, то казали, що він обстрілює з кулемету увесь будинок творчості. У своєї книзі «Клавка» я хотіла показати письменників, яких ви вивчаєте, як живих людей».

«Ти не міг вийти на вулицю і вільно розмовляти українською мовою»

«Чому писали вірші про партію та Сталіна? Я поясню. Коли ви заходите у лікарню, вам потрібно надіти бахали, щоб пройти. Ви на них навіть не звертаєте уваги, потім виходите, викидаєте і все. Так і у письменників був на сленгу, що вірш про партію, це паровоз, він причіплюється до збірки, щоб збірка поїхала, щоб збірку надрукували. Я не захищаю ту систему, навпаки, я народилася у 60-роки, це покоління протесту. Я й виховувалася так. Ми були україномовною сім’єю у Києві. В радянський період це було важко. Бо ти не міг вийти на вулицю і вільно розмовляти українською мовою, з тебе починали сміятися, називати кугуткою…

Ми були в цьому плані дискриміновані.  Так, мій роман «Мак червоний в росі» він і передає те середовище. Все, що я розповідаю про радянські часи не означає, що я це захищаю чи люблю».

 «У романі змальований любовний трикутник»

«Головна дія роману відбувається після війни. Там змальований любовний трикутник. Молода дівчина, яка працювала секретарем у спілці письменників та друкувала деяким письменникам, хоче знайти своє щастя. Але на війні загинуло багато чоловіків і потенційних женихів. І вона вже змирилася з тим, що не вийде заміж і залишиться одна. Але тут до неї починають залицятися одразу два хлопця. Вона потрапляє у любовний трикутник і складається дуже драматична ситуація.

Фоном роману є трагічні події в українській літературі. Коли ви прочитаєте, то зрозумієте, що не все було тоді так просто, у письменницькому середовищі».

«Ніколи не зраджуйте свою мрію»

«Письменницею мріяла стати з дитинства, але писати почала пізно. Подала свій перший роман на перший конкурс «Коронація слова», але зайняла тільки 7 місце. Але через декілька років завоювала Гран-прі.

Я бажаю молоді реалізуватися у своєму житті, бути першими у вашій маленькій галузі, займатися тим, до чого лежить душа. Ніколи не зраджуйте свою мрію і тоді все буде добре.

А вашому місту, регіону я бажаю, щоб коли настане мир і коли ми отримаємо наші території, він став найпотужнішим, найкрутішим і щоб ви з нього не виїжджали».

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі