"Тато вмів робити свято з дрібниць": у Краматорську попрощалися з полеглим Олександром Дрюком
Життя гранатометника обірвалося під час навчань
30 червня у Краматорську, на подвір’ї рідного будинку, сім’я, друзі й односельці провели в останню путь Олександра Дрюка — люблячого чоловіка, батька та майстра на всі руки, який став на захист України. Поховали героя на кладовищі в селищі Ясногірка.
"У нього були золоті руки"
"Він — кваліфікований зварювальник, — згадує колишня дружина Олена. — Розряд високий, перемагав і на міських, і на заводських конкурсах. Спершу працював на НКМЗ, а згодом — понад п’ятнадцять років на КМЗ. Робив і ковані ворота у приватній майстерні. Головне покликання в нього — зварювальник, і руки у нього були справді золоті".
Олександр закінчив школу № 30, потім училище № 65 із відзнакою. Колеги пам’ятають його тихим майстром, який завжди знаходив рішення навіть для найскладніших деталей. А сусіди — добрим чоловіком, котрий завжди міг підтримати громаду.
"Тихий, мирний, — додає Олена. — Коли комусь треба, він ніколи не відмовляв. Завжди приходив і допомагав".
Після війни хотів купити авто, щоб син отримав посвідчення водія. Ще мріяв зробити вдома виноградник.
"Земля там важка, але виноград у нього приживався. Торік висадив перші кущі… На жаль, не побачить, які будуть грона", — каже Олена.
Шлях на фронт
У лютому 2025 року Олександр вийшов зустріти маму з важкими сумками. Саме на зупинці йому вручили повістку. 22 лютого його мобілізували; після тримісячного навчання він став гранатометником.
"“Єво, не переживай, усе буде нормально. Мене призначили гранатометником, але головне — бути уважним. Скоро побачимось”, — це були його слова перед відправкою, — згадує донька Єва. — Востаннє ми говорили 8 червня".
18 червня 2025 року Олександр загинув під час навчань на полігоні, коли стався нещасний випадок.
Мріяв про прості речі
"Коли я приїжджала, він підходив до всіх і казав: “Ось моя донька приїхала!”, — усміхається Єва. — І одразу роздавав хлопцям цукерки, банани, печиво".
"Я ніколи не забуду, як тато дізнався, що я курю, — продовжує вона. — Прийшов із нічної зміни тихенько, застав нас. А ми тільки побачили — сигарети в кущі. Я, як старша й найвідважніша донька, підійшла до нього й кажу: “Тату, вибач, будь ласка…” — а він просто простягнув сигарету й каже: “Давай закурим”. Моралі потім читались довго, але я це запам’ятала назавжди".
У вільний час Олександр випилював з дерева витончені візерунки. Останнім став комплект нард із сотнями дрібних деталей — справжня сімейна реліквія.
"Ми з братом обожнювали грати з ним у нарди, — каже Єва. — Могли сидіти годинами. Коли вигравала я, він радів не менше за мене".
Олександр мріяв про прості речі: щоб син сів за кермо першої сімейної автівки, щоб виноград дав перший урожай, щоб у домі сміялися онуки. Його мрії продовжують жити в родині, у посаджених виноградних кущах і в згадках, що грітимуть серця рідних.
Фото: Дмитро Глушко/Kramatorsk Post
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.