"Що буде з цими фанерами після війни?": роботи художниці з Краматорська зупиняють погляди перехожих

Як портрети українських військових на OSB-плитах стали символом пам’яті у Франції
Анастасія Раус відома своїми проникливими портретами українських військових. Минулого року вона створила серію робіт на листах фанери, якими закриті вікна Палацу культури в її рідному Краматорську. Так вона вшанувала пам’ять загиблих захисників. А нещодавно презентувала новий проєкт — серію великих портретів полеглих воїнів, які розмістила на вікнах французької школи мистецтв.

Під час розмові Настя пояснила, чому вже просто зараз важливо замислюватися над тим, як зберігати пам’ять про героїв.
“Що ми будемо робити з цими фанерами після війни?”
“Це було не лише бажання вшанувати пам’ять полеглих, але й поставити питання — що ми будемо робити з цими фанерами після війни? Чи ми просто знімемо й викинемо їх, чи збережемо як частину пам’яті? Я хочу, щоб ми вже зараз почали про це думати”, — ділиться художниця.

З Краматорська Настя поїхала після закінчення школи — тут їй стало тісно. У 2016 році дівчина вступила до Національної вищої школи витончених мистецтв у Тулузі, обравши спеціальність “Історія мистецтв”. Потрапити до художньої школи було складно через шалений конкурс — 7–8 людей на місце.
Цього року художниця створила нову серію портретів загиблих українських військових. Вона розмістила ці портрети на вікнах своєї школи мистецтв.

“У Краматорську люди здебільшого мовчки кивали — впізнавали, реагували стримано. У Франції — більше емоцій”, — зазначає Настя.
Люди зупиняються, підходять ближче, захоплюються, лайкають жестами з вікон автомобілів. Один чоловік різко загальмував на самокаті, - детальніше роздивитися портрети. Шкільні екскурсії зупиняються біля робіт, щоб краще їх розглянути та почитати написи.
“Тематика дуже зрозуміла — всі знають, що таке війна. Але, звісно, українці глибше відчувають ціну цієї війни”, — додає вона.
Французи також не байдужі до війни. Вони співчувають, донатять, запитують. Один із сусідів Насті, допомагаючи встановлювати портрети, згадував, як у дитинстві знаходив у лісах нагадування про Другу світову.
“Чи вмієш ти малювати, чи ні - від цього не залежить який ти митець”
Анастасія ніколи не проходила курсів академічного малювання. Навіть у її Школі витончених мистецтв немає курсів з класичного малюнку, — у Франції вже понад 50 років не навчають цієї техніки. Тому вона вважає себе певною мірою самоучкою.

“Художники не визначаються навичками малювання. Від цього не залежить, яким ти є митцем”, — впевнено говорить Настя.
Вона вже завершила третій курс. Серія портретів на вікнах школи стала її дипломним проєктом. Дівчина планує продовжувати навчання до п’ятого курсу, щоб здобути ступінь магістра.
Наступний рік точно проведе у Школі, а що буде далі — покаже час.
У своєму Instagram Настя поділилася світлинами робіт і пояснила: “Я створила цей проєкт як вшанування памʼяті людей, які мали свої мрії, свої плани та звичайне людське життя. Але керуючись моральним обов’язком, вони стали на захист українського народу”.

Анастасія намалювала портрети полеглих воїнів: Греді — Артем Кортхонджія, Незнайка — Василій Копань, Троя — Анастасія Марʼянчук, Башня — Сергій Петренко, Ялта — Шура Рязанцева, Інвестор — Павло Петриченко, Асталавіста — Пітер Фуше, Володимир Андрощук, Грян — Олександр Гряник.
Вона дуже вдячна адміністрації й дирекції Школи за можливість використати фасад і вікна закладу для виставки, а також Асоціації українців у Тулузі, яка допомогла придбати листи фанери. Без їхньої підтримки цей масштабний формат був би неможливий. Адже панелі 220х150 см розміром коштують дуже дорого.
Наразі дівчина має багато проєктів, деякі масштабні, але поки що не може їх анонсувати, — потрібно шукати спонсорів. Зокрема планує зробити шовкографію одного з наших воїнів, ще один портрет полеглого, а також портрет захисника, який зараз у полоні.
Усі фото надані Анастасією Раус.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.