Мешканець Краматорська розповів із власного досвіду проте, як комуністична пропаганда 70 років робила ворога із Західної України

Чоловік на власному досвіді побачив, що відношення на Заході до людей зі Сходу дуже відрізняється від того, що розповідала комуністична пропаганда.

Іван Михайлович, разом з дружиною, вимушені переселенці із Краматорська. Пенсіонер ніколи не міг собі подумати, що у свої вже не молоді годи прийдеться залишити своє рідне місто та їхати майже без нічого в невідомість.

Далі публікуємо нашу з ним бесіду.

Скільки років Ви вже на пенсії?

На пенсії я вже 19 років. Пішов на пенсію у 55 років по новому списку номер два. Зараз мені 75 років.

Який стаж роботи та якщо не секрет, то яка це пенсія у Вас?

Пенсія у мене 5000 гривень. Працював свого часу водієм автобуса на так званій «гормошці» й відповідно зарплатня тоді була вище ніж у «коротких» автобусах. Можна сказати, що загальний стаж роботи у мене 40 років.

Ви весь цей час пропрацювали на комунальному підприємстві нашого міста чи є й інші міста?

Ні, усе життя пропрацював водієм автобуса у нашому місцевому АТП. Як прийшов молодим на підприємство й так там все життя й пропрацював.

Зараз ви з дружиною пенсіонеркою переселенці. У який момент вирішили покинути місто Краматорськ?

Після обстрілу залізничного вокзалу у Краматорську, ще трошки потерпіли бо гадали, що нас трошки зачепить як у 2014 році. Коли звуки вибухів були ще гучніші та ще ближче, жінка не витримала цього й вирішили їхати із міста. Зібрали швиденько валізу з речами та звернулись у церкву «Ковчег Спасіння», яка розташована неподалік від військомата нашого міста. Тут все виявилось організоване, волонтери…Там й переночувати можна було, бо люди приїздили із різних міст Донецької області та селищ. Дуже добре годували, забезпечували усім необхідним на перший час та ще й в дорогу із собою давали.

Час від часу підходили комфортабельні автобуси, які також від віруючих. Мені здалось, що 90% допомогу надавали саме церкви усіх направлень та конфесій. Зараз хочу виразити слова вдячності людям, котрі займались та продовжують займатись евакуацією громадян із небезпечних громад області. Вони цілодобово над цим працюють та працювали. Ви же розумієте, що це велике навантаження на людей, котрі займаються доброю справою.

Що залишилось у Краматорську?

У Краматорську залишилась 2-х кімнатна квартира. На момент, коли даю це інтерв’ю, вона дякувати Богу не постраждала. З собою мали можливість взяти тільки мінімальну кількість речей, які могли влізти у дві сумочки.

Куди обрали свій шлях?

Була об’ява в оголошенні, що бажаючих евакуюватись вивозять у Дніпро. Пріоритет надавався матерям з дітками, людям з інвалідністю, пенсіонери та лежачих хворих, яких доставляли на каретах швидкої допомоги. Після повезли нас у Дніпро. Ще не доїхали до місця призначення (водії між собою мають зв’язок) кажуть що було чотири прильоти на Дніпро. Шлях до міста був звичайно важкий. Траси перевантажені автобусами, автівками. Приїхали до Дніпра також до цієї церкви. Там ніч переночували, поїли, душ.

На цьому наша мандрівка не закінчилась. Запропонували їхати у Київ. Нам з дружиною не було куди їхати та нас ніхто не чикав ніде. Їхали від війни куди очі дивляться. Вирішили їхати на Київ. Також було довго, бо траси навантажені. Водії один одному повідомлять, що на Київ також було 3 або 4 «прильоти». Ми вирішили у Києві не залишатись. Водій виявився з Луцька та запропонував їхати туди. Через які міста ми проїздили, я навіть не зрозумів, бо всі таблички та вказівники дорожні були закриті чи ще щось. Так ми й приїхали у Луцьк.

Як зустріли на новому місці та де розташували?

 Дуже добре зустріли нас на новому місці. Дуже гарні та добрі люди. Мене здивувало те, що у селах люди вітаються один з одним. Знаєте ви один одного чи ні, але в селах так прийнято. Навіть діти, котрі тільки навчились балакати й ті з тобою вітаються. Дуже гарні люди. Й оте, що радянська влада 70 років нам розповідала проте, що там «бандерівці» й люди злобно відносяться до людей зі Сходу, це все брехня та провокація. Іншу сторону я побачив власними очима. Ніяких злобних поглядів чи слів я від цих людей не почув.

Розташувались ми в одному із селищ у гуртожитку. Дуже комфортний гуртожиток. Загальний хідник. Кімнати для переселенців для двох до шести осіб. Облаштовані душові кабінки. Годують три рази на день. На харчування та все інше скарг не має та бути не може, бо дійсно все дуже гарно. Допомагають речами тим, хто приїхав взагалі без них. Якщо є такі, хто приїхав без документів, то допомагають їх відновити. По самому Луцьку дуже багато локацій, де надають різного роду допомогу тим, хто в цьому має потребу.

Які виплати ви вже отримали? Чи платять виплати як переселенцям?

Два рази по чотири тисячі гривень з дружиною отримали. Тут хочу сказати, що владі слід більш швидше працювати над питаннями виплати. Воно зрозуміло, що війна та грошей на все не вистачає у бюджеті, але ж є люди, у котрих зовсім немає нічого, а виплати надходять не стабільно. Буває просто так, що два місяці людина нічого не отримує, а потім за два місяці надходить. На їжу гроші не потрібні, бо як я сказав, годують три рази на день, але ж є й жіночі потреби, на ліки комусь та таке інше. Ще ми отримали три рази від ПРООН по 2200.

Деякі чоловіки з числа переселенців не сидять на місці та шукають собі роботи. Робота є та при великому бажанні знайти її можна й знаходять. Вже чоловіки працюють на новому місці та отримують заробітну плату.

Отриманих грошей вистачає на проживання та ліки?

Дякувати Богові на ліки з дружиною ми не витрачаємо так багато грошей. Жінка звісно там щось підкуповує з ліків, але великих трат немає. В цілому грошей вистачає. Багато економії за рахунок харчування та одязі.

Щоб ви порадили тим пенсіонерам, які вважають, що десь там вони нікому не потрібні?

Я б порадив набратись трішечки мужності та не слухати тих, що розповідають страшилки про притиснения русскоговорящих на Западной Украине. Не слухати проте, що тут все погано. Звісно, кому як пощастить, але відношення людей добре до нас. Раджу пенсіонер не боятися евакуюватись із міста.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі