"Коли Краматорськ був під окупацією, в ньому не було дітей і це найсумніше": краматорці згадують події 2014 року

Ворожі блокпости, наркоманів зі зброєю, обстріли та комунальні проблеми пережило місто, яке майже три місяці було під окупацією

5 липня Краматорськ та інші міста північної Донеччини відзначають 10 років звільнення від російської окупації. Свято це проходить на фоні нових загроз, які принесло повномасштабне вторгнення рф.

Але сьогодні згадуємо, як було тоді під окупацією та яким радісним був день звільнення. Про ті дні своїми спогадами діляться наші земляки-краматорці.

"Однокласник-наркоман з автоматом сказав, що він тепер влада"

Анна, зараз співробітник поліції, розповідає:

- Коли відбувалися захоплення адміністрацій та органів управління, ми до кінця не розуміли, що відбувається, все як у тумані.

Десь стріляють, хтось радіє, хтось закликає людей до розуму та говорить про Україну. На той момент люди змінювали маски.

Бойовики Олександр Можаев "Бабай" та його командир Євгеній Пономарьов "Дінго", на фоні краматорського виконкому, травень 2014 року. Фото з інтернету

Ми залишалися у місті. Чоловікові на руки видали трудову книжку, і мені стало страшно.

У 2014 році нашій дитині було вже три роки. Точка кипіння настала, коли ми з дитиною прийшли в АТБ за продуктами. Там я зустріла свого однокласника, який на той момент був наркоманом зі стажем, а у нього в руках був автомат.

Я бачила його озвірілі очі, коли він відчув владу.

Він намагався зі мною заговорити, але мені хотілося швидше піти. Зрещтою він сказав, що тепер він влада. Ми прийшли додому і я вирішила, що я з такою владою жити не буду, - поки не пізно потрібно виїжджати. Влада наркоман та злодій... смішно.

Влада це правова держава в якій ми живемо, а не всяке сміття.

Вся сутність "руского міра" - спалена газелька з закликом на "референдум". 4 травня 2014. Фото - Максим Ходушко

Ми поїхали, залишилися батьки, оскільки господарство тощо. сестра і багато родичів. Якби не дитина напевно і ми були вдома.

Виїхали... щодня на дзвоні, щодня сльози та прокльон цих людей типу які принесли "російську весну".

Я пам'ятаю ранок, коли мені дзвонить зять і каже: "Місто порожнє, їх немає, я об'їхав усі блок-ости їх немає, повертайся".

Наступного дня Анна з родиною були вдома.

Коли вони поверталися на блок постах були наші. І один із військових, побачивши дитину, попросив потримати її на руках. У розмові з'ясували, що він родом з заходу України, і вдома у нього троє дітей, за яким він дуже сумує.

"Фото діри у моєму будинку облетіло всі світові новини"

 Ксенія Николенко, тепер живе в Канаді, згадує День звільнення:

- Зранку 5 липня 2014 року в міських чатах почали з'являтися чутки про те, що зас*ані козаки збирають манатки і, ймовірно, поїдуть з Краматорська. Я читала це із завмиранням серця та величезною надією. 

На той момент у місті вже кілька тижнів не було нормального водопостачання. Ми набирали дощову воду для каналізації і їздили на автомийку на Аероклубній за питною водою. Її власник дозволяв набирати всім нужденним безкоштовно. 

Багато магазинів були закриті, вікна забиті фанерою, вже був епічний приліт по центру міста, коли багато хто залишився без вікон. У моєму будинку на проспекті Миру зіяла величезна діра. Його фото облетіло всі світові новини. 

Діра після обстрілу у будинку на просп. Миру. Фото з інтернету

Ксенія згадує. що ідея евакуюватися витала в повітрі, але думок, куди конкретно їхати не було. На той момент у неї було багато домашніх тварин, і просто вивезти їх в інший район міста було складно, їхати з ними куди очі дивляться здавалося неможливим.

- У цей день ми з моєю найкращою подругою Лєною святкували її день народження. Після обіду мені написав знайомий, що терористи поїхали з міста, і скоро в місто зайдуть ЗСУ. Він запропонував мені піти на площу і подивитися, як це буде. Звичайно, ми пішли: я, Лєна і її песик Філя.

Краматорськ нагадував місто-привид. Дівчата йшли по проїжджій частині вулиці Дворцової, і вона була порожня. Узбіччя та тротуар заросли травою по пояс. Кілька разів нам зустрічалися люди, що гуляли з собаками. Було дуже тихо. У цій тиші мої дурні жарти звучали особливо недоречно. Лєна так само нервово сміялася у відповідь.

- Площа Миру була такою ж порожньою. На бігборді красувалися бородаті обличчя терористів. З виконкому вже вкрали все, що можна було, так що він теж пустував. У чатах писали, що він, ймовірно, замінований, і всередину радили не заходити.

Написано у день звільнення. Скрин з допису Ксенії Ніколенко у фейсбуці

Ми прийшли якраз вчасно, коли на проспект Миру повернув перший БТР ЗСУ. Військові просили не фотографувати, тому у мене не залишилося особистих фото того дня. 

Але хтось все ж зробив відео підняття українського прапора над Краматорськом. Воно є в мережі, на ньому чути радісні крики жінок. Ми стояли поруч із ними. У той момент на площі було зовсім мало місцевих жителів. 

До сих пір згадую цей момент з радістю і вдячністю. Ніби мені в одну мить повернули моє нормальне життя і страшне невідоме майбутнє відсунулося. Як потім виявилося, лише на 10 років, але все ж вони у мене були.

"Незабаром після звільнення міста пішов в АТО"

 Едуард Мельников, ветеран АТО, говорить про ті дні:

- У 2014 році у квітні я ще працював у Слов'янську на заводі Славтяжмаш. Тоді я перший раз почув, як над заводом кружляли наші дві вертушки, а потім відлетіли. 

Тихий спротив у місті був. Фото зроблені 22 квітня 2014 року. Джерело - КрамМайдан

Едуард спочатку не надав цьому великого значення. Та вже коли приїхав додому, побачив кадри штурму в Слов'янського міськвідділу.

- До 29 квітня я ще їздив на роботу електричкою. Але 1 травня вже не змін на роботу дістатися, тому що ці так звані сепари пошкодили залізничний міст.

А з 3 травня розпочалося АТО. Едуард увесь час був у Краматорську. Бачив усе на власні очі. Згодом йому вдалося вивезти родину.

- А на заводі у нас всього разом зі мною було троє людей за Україну.

Згадує, що коли в місті не було води, друзі та знайомі приїжджали до нього води набрати.

- Так закони водопою були є актуальними навіть під час війни.

Якось друзі сказали йому вийти на вулицю та подивитися, що відбувається. 

- А там було дві черги машин. Одні набирали в мене воду, а інша черга була ще більшою. Там стояли деенерівці - все зі зброєю, у стрічках. Всі знали, що я за Україну, але ніхто з них не ризикнув порушити водний мир.

Мітинг за Україну 17 квітня 2014 року. Фото - Євген Наумов

Едуард каже, що на заводі мене тричі намагалися здати на Слов'янський підвал, але потім махнули на мене рукою

- А ще я брав участь у марші за Україну біля Літака. Як усе це було давно! Коли місто було під окупацією воно було порожнім і найсумніше в ньому не було дітей.

- А коли через пару днів після того, як Краматорськ звільнили, я побачив на Новому Світі двох молодих матусь з колясками, то на Душі стало радісно. Тоді я зрозумів що місто житиме. 

В АТО Едуард Мельников пішов незабаром після звільнення міста. Фото надано ним

А трохи згодом Едуард Мельников пішов добровольцем до АТО.

"Досі соромно за знайомих, які підгодовували окупантів"

 Елеонора Мілявська, пенсіонерка, наразі перебуває у Німеччині:

Вона згадує про початок того жаху у 2014-му.

- На моє глибоке переконання місто було здане окупантам тодішніми краматорськими органами влади.

Досі соромно згадувати, як ходили містом «четвірки» з георгіївськими стрічками: два наші (!) міліціонери та два представники окупантів. Я все бачила, адже жила тоді за Б. Хмельницьким, 3.

Захоплений виконком Краматорська. Фото з інтернету

Бачила, як у квітні на площі прорашистська мерзота влаштовувала свої шабаші, ще Гіркін з Бабаєм до міста не ввійшли. Але ніхто ці автопробіги на ростовських номерах не зупиняв - ні міліція, ні СБУ, ні міське керівництво.

Не хочу згадувати, але й забути не можу, як мої ніби цілком нормальні знайомі тягали у виконком, зайнятий уже окупантами та місцевою наволоччю, борщі та каші відерними каструлями. Соромно за них досі.

В 20-х числах червня 2014 року за сімейними обставинами Елеонора з чоловіком поїхали до Харкова, де й були на момент звільнення Краматорська. А потім повернулася додому.

"За проукраїнську позицію обіцяли повісити на турніку"Дмитро Юрченко, під час окупації ще працював на НКМЗ, розказує про таке:

- Минуло вже 10 років з дня визволення Краматорська. В пам'яті залишився калейдоскоп спогадів.

Все починалося зі зомбування населення - що вони якісь особливі, що Донбас годує всю країну, потрібно віддилятись, а краще приєднатися до рф як Крим, і все буде просто казково.

Дмитро всю окупацію пережив у місті. За той час у нього з'явилася кішка, собака та черепаха. Кішка і досі з ним - його найкраща подруга.

- З захопленням Краматорська окупанти доволі швидко побудували тут так званий "рускій мір" - на площі - сміттєзвалище, в інших частинах міста - барикади, все поросло бур'яном, спалені тролейбуси та газельки також довго стояли в самому центрі.

"Рускій мір" у Краматорську. Фото - Максим Ходушко

Дмитро пригадує, як озброєні люди їздили на новеньких віджатих авто в тому числі просто з автосалонів.

- Тоді весь антисоціальний елемент перебував цілодобово на площі. Місто спорожніло. До захоплення міськвідділу ми намагалися довести світові і нагадати решті України, що ми тут не чекав на рф, що не хочемо жити у банановій республіці, тому й зібралися 17 квітня біля Літака.

Цей мітинг відбувся вже після того, коли, за словами Дмитра, міськвідділ капітулював перед 10 озброєними чоловіками після декількох пострілів в повітря.

Мітинг за Україну 17 квітня 2014 року. Фото - Євген Наумов

- У той період я дуже розчарувався у жителях Краматорська. Доводив в інтернеті - ще були "Однокласнікі", хоча потроху освоював фейсбук, що "днр" - то "дебіли нашого регіону", що нічого хорошого з того не буде.

Як можна прожити все життя в Україні та так її ненавидіти?! Це було для мене верхом підлості. Для багатьох я став нациком, фашистом, правосеком, укропом та бандерлогом. Друзі попереджали тихіше будь. Були й погрози від колег, - що настучать своїм та мене на моєму ж турніку повісять.

А ще Дмитро пам'ятає, як з міномета обстріляли фільтрувальну станцію, а людям казали, що то ЗСУ, попри те, що за вхідними отворами можна було побачити, що обстріл був зовсім не з Карачуна, не кажучи вже про відстань.

- Дуже тішило, що наші весь час тримали аеродром, попри те, що були в оточенні, - це справжній героїзм!

Згадує, коли відключили українські новинні канали та радіо, у пригоді дуже став інтернет.

- Ще випадок курйозний був, - але добре, що я цілий після того залишився. Якось у бік аеродрому їхали колонна авто з російськими стягами, а якраз палив на балконі. Ну і через емоції почав їм показувати непристойні жести. А після подумав: "ну ти молодець, тепер тобі гаплик". Тоді багато людей зникали безвісти. Але обійшлося.

Не американську мрію будували окупанти, не європейський рівень життя чому, а "русскій мір", який будується дуже швидко - руйнуванням, мародерством та занепадом.

На площі Миру через деякий час після звільнення Краматорська. Фото надано Дмитром Юрченком

У той час як ніколи полюбив Батьківщину. Наш стяг став для мене чимось набагато більшим. Повага до ЗСУ та вдячність їм!

А в особливий день 5 липня, день звільнення міста, дощик невеликий був. Я як почув. що бойовики пішли, я бігом у місто. Яка ж була радість! Той день запам'ятав на все життя!

Як наші війська заходили у місто: відео

Ввечері 5 липня 2014 року наші військові заходили до Краматорська. Дивіться це історичне відео, зняте Олексієм Пальченком.

А знамениті фото Артема Гетьмана дивіться тут.

Джерело: КраматорскПост

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі