"Дуже не зручна людина для влади", - лікаря-хірурга вищої категорії Олександра Біланова, який зберіг та відбудував Слов’янську ЦРЛ, звільняють за скороченням

У 2014 році, під час окупації міста Слов’янськ, ні на день не зупиняла свою роботу Слов’янська центральна районна лікарня, що розташована у місті Миколаївка. Директором закладу на той період був Олександр Миколайович Біланов – хірург вищої категорії.

"Цензор" поговорив із медиком про роботу у важкий період війни, про відновлення лікарні після виходу бойовиків із міста, про розвиток хірургічного відділення, причини поразки на конкурсі на посаду директора Слов’янської ЦРЛ і про цьогорічні скорочення з посад, які фактично залишають Олександра Миколайовича поза лікарнею.

Біланов

"У 14-му році наша лікарня перебувала в епіцентрі бойових дій. За період окупації ми прооперували лише близько 370 вогнепальних поранень. Це все були, як написано в 49 статті Конституції, постраждалі. Ми приймали усіх, хто до нас звертався: і військових, і мирних жителів. На роботі - в основному жіночий колектив: у когось чоловік, брат, син із сепаратистами, а у когось за Україну. І це викликало сварки. Але я зібрав усіх і повідомив: якщо вдягнули білий халат, будь ласка, виконуйте свій лікарський обов’язок. Мені потім навіть представники СБУ ставили питання, як я оперував сепаратистів, але я їм відповів, що є поняття потерпілого, якому я, як медик, зобов’язаний надати допомогу.

Миколаївка, де знаходиться лікарня – невеличке місто, 16 тисяч населення. Поряд Слов’янська ТЕС. У самому місті все дуже постраждало: будинки, комунікації і так далі. Загинуло чимало людей.

Олександр Миколайович родом із Краматорська, навчався в Донецькому медичному університеті імені Горького (Зараз - Донецький медичний Університет). Вищу кваліфікаційну категорію має понад 15 років. У 2013 році став головним лікарем, а після реорганізації медичного закладу в некомерційне комунальне підприємство -директором лікарні.

У квітні 2014 ми працювали ще в операційній, а потім перенесли її на інший бік будівлі. Оскільки фасад і весь оперблок виходили на центральну вулицю – залишатися там було досить небезпечно. А вже в останні три-чотири доби перед звільненням міста, коли бої відбувалися в самій Миколаївці, робили операції в підвальному приміщенні. Туди заздалегідь спустили генератори, медикаменти, дихальне обладнання, харчування і воду.

Під час цих подій з нашої лікарні чимало медиків пішли, навіть трудові книжки забирали, але я їх не засуджую – це персональна справа кожного, і багатьох можна зрозуміти: комусь страшно, у когось малі діти або старі батьки, хтось боявся, що візьмуть в заручники. Були, звісно, і такі, хто не підтримував Україну. Але кого я дуже просив залишитися – це хірурги і гінекологи, тобто тих, хто вміють користуватися хірургічним інструментарієм. Були й інші лікарі, терапевти, наприклад. Під час бойових дій траплялося багато інсультів, інфарктів. Різного було, навіть діток з пологового будинку в підвал до нас привозили. Операції ми нерідко виконували досить складні, на жаль, не всі закінчувалися успішно, але чимало людей врятували. Окрім роботи колег, я б хотів відзначити і роботу нашої швидкої: вони доставляли хворих під обстрілами, ризикуючи своїми життями.

А якось до мене приїхали три людини, наказали перевдягнутися, – я був у хірургічному одязі, - і сказали, що мене викликає "перший", тобто Гіркін. Під обстрілами ми проїхали повз Семенівку – одну з гарячих точок. Але нашу зустріч із так званим головнокомандувачем "армії Новоросії" можна назвати його монологом. Я там не сказав ані слова. А він мені, що я розумію, хто ви такий і чим дихаєте. А далі прозвучала певна погроза, що якщо щось трапиться в моїй лікарні з його бійцями, щоб я розумів, чим це закінчиться для мене. Мене відпустили додому – розуміли, що в місті, окрім моєї команди, оперувати немає кому.

Після звільнення Слов’янська від окупантів і зачистки будівлі українськими військовими лікарня була напівзруйнована. Ані вікон, ані дверей, антисанітарія та безлад.

На той момент у Миколаївці був хаос. Слава Богу, був мер, - на жаль, вже покійний Олександр Марков, - він дуже допоміг. Чимало зробила для лікарні на той момент директорка Департаменту охорони здоров’я Олена Борисівна Петряєва. А колеги з трьох одеських лікарень переказали близько 60 тисяч гривень, з них на 49 тисяч ми засклили вікна.

Четвертого липня, на мій день народження, саме звільнили Миколаївку, а 28 числа лікарня вже повністю була помита – це означає проведено дезобробку, запрошена санстанція, взято змиви – і нам дали документ, що ми можемо працювати.

Далі вже були більш солідні ремонти. Доводилося шукати донорів, стукати у різні двері. Одного разу повезло познайомитися з проООНівськими людьми, завдяки яким ми отримали грошову підтримку від правління Японії – 8 мільйонів гривень. ООН замовляло проєктно-кошторисну документацію, а ми приймали матеріальні цінності. Зробили капремонт операційного блоку. Реанімацію, перев’язочні, перший поверх, санпропускник, рентген-кабінет, а він дуже дорогий. Плюс побудували над ним актову залу. Оскільки усі дахи було пошкоджено, довелося робити і їх. І я дуже вдячний усім, хто нам допомагав, в тому числі численним волонтерським організаціям.

У 2017 році президент Петро Порошенко нагородив Олександра Миколайовича орденом "За заслуги" III ступеня. За словами медика, ця нагорода – відзнака для всього колективу, який працював разом з ним під час окупації.

Окрім основної роботи, Біланов увесь період війни займається волонтерством -виїжджає на передню лінію. Привозить необхідні там медикаменти, але найголовнішим своїм вкладом вважає лекції з хірургії, які читає там начмедам бригад.

Конкурс

27 грудня 2019 року відбувся конкурс на посаду директора Слов’янської ЦРЛ. Майже під кінець прийому документів для Олександра стало сюрпризом, що його заступниця з медичної роботи теж хоче стати директоркою закладу. За його словами, до останнього моменту бажаючих, окрім нього, не було.

Мені одразу стало зрозуміло, до чого це все – комусь потрібно, щоб це місце зайняла Світлана Валеріївна. Так і вийшло, при чому вирішальний голос за неї на конкурсі віддав директор Департаменту Охорони Здоров’я Донецької ОДА. Але найцікавіше, як з’ясувалося пізніше, - конкурс проводився з грубими порушеннями. Комісія складалася з 12 людей: чотири з Департаменту, чотири з нашого колективу, і ще четверо – представники Громадської ради. Усі учасники комісії мають узгоджуватися на зібранні свого колективу, але, як виявилося, зібрання Громадської ради з цього приводу не було. На конкурс приїхали люди, яких запросив Департамент.

Звісно, я міг би все це оскаржити в суді, але не став цього робити. Мені 58 років, вже онуки дорослі – і тут по судах тягатися.

Олександр Миколайович залишився в лікарні, працюючи хірургом на пів ставки. Плюс пів ставки в поліклініці. Але в квітні цього року прийшов наказ на скорочення його посади в хірургії.

Я шість років не був у відпустці, тобто відпускні отримував, але працював. А тепер розумію, що усі мої зачинання, у які було вкладено багато сил, руйнуються.

Минулого літа, і це коштувало мені чималих зусиль, я запросив Кафедру загальної хірургії Донецького медуніверситету співпрацювати з нашою лікарнею. Ми уклали договір. З нами почав працювати професор Полад Фарманович Гульмамедов – висококваліфікований спеціаліст. І за останній рік у нас були достатньо важкі операції, які в області виконують лише в трьох місцях: в лікарні імені Калініна в Донецьку, в так званій "ДНР", у Краматорську в Обласній онкології і тепер у нашій лікарні. Тобто загальне значення нашого медзакладу змінюється, бо це вже високий рівень обслуговування, як і інший рівень прибутку, зарплат для персоналу.

Тепер кафедра залишиться, але команда розпадається, бо окрім мене скорочують молодого хірурга, переселенця з окупованої території – дуже перспективного медика, можна сказати, майбутнє нашої професії. Основний аргумент керівництва, що хірургія збиткова – і грошей на утримання її в такому складі, як зараз, немає.

Але я знаю, чим насправді не влаштовую ні теперішню директорку лікарні, ні Департамент - тим, що не хочу співпрацювати за їхніми схемами. Один з прикладів, а їх чимало: нещодавно ми отримали чергову допомогу – латвійське і польське обладнання на суму 25 тисяч євро. І от згадані вище люди спочатку були дуже раді, а потім дуже засмутилися, коли дізналися, що усе надійшло на баланс кафедри, а не лікарні. Але я чітко розумів, якщо обладнання залишається у лікарні, а мене скорочують, його нікому контролювати.

"Цензор" записав коментарі деяких колег і друзів Олександра Миколайовича щодо конкурсу і його професійної діяльності загалом:

Військовий капелан Володимир Стрельцов (Директор слов’янського крейдо-вапняного заводу):

Ми з Олександром познайомилися поближче, коли окупанти покинули місто. Мене тоді призначили відповідальним за поставку гуманітарної допомоги в Миколаївку. Лікарня – одне з перших місць, куди ми привозили продукти, бо не було нічого. Я бачив, у якому вона була стані, після того, як її залишили бойовики. Мені дуже сподобалось, що Біланов почав швидко приводити все до ладу. А ще він одним із перших відмовився від нашої допомоги, коли почав справлятися своїми силами, тобто не вчинив як нахлібник. Взагалі, основний його принцип - зберегти і розвивати ЦРЛ, а не просто тягнути гроші з бюджету.

Але він дуже не зручна людина для влади, для Департаменту, для компанії "Донбасенерго", яка намагається підпорядкувати усе в цьому місті собі. Його намагаються усіляко знищувати в моральному сенсі перед новим губернатором. А нова директорка, окрім Олександра, звільняє усіх, хто його підтримує.

Сергій Проскуров. Колега Біланова, голова комітету охорони здоров’я та соцзахисту населення Громадської ради.

Я хірург, якого теж незаконно звільнили в Покровську, тут такі речі – це норма. Але минулої осені Олександр Миколайович запросив мене на роботу, з проханням підіймати гінекологію. Проте, коли він перестав бути директором лікарні, я був вимушений написати заяву за власним бажанням.

Від Громадської ради стосовно порушень на конкурсі ми письмово зверталися до губернатора, але з його боку не було ніяких дій. 

На сайті Донецької ОДА відсутні усі відео з конкурсу, які мають висіти там цілий рік.

Я просив Олександра Миколайовича звернутися до суду, але треба розуміти, що якщо б він виграв суд, а він би його виграв без сумніву, йому б просто не дали спокійно працювати, а "з’їли" перевірками і комісіями.

У нас тут, у Донецькій області, своя мафія, і ніякі закони нам не потрібні. Якщо ніхто відкати не носить – він не має займати керівні посади. А ще багатьом, мабуть, муляє проукраїнська позиція Біланова. В Департаменті так точно, бо наприклад, замдиректора департаменту, займаючи цю посаду, до 18 року працювала в Донецькому республіканському центрі охорони материнства та дитинства, а це вже співпраця з окупантами, інформація про неї вісить на "Миротворці", але її чомусь ніхто не звільняє.

За словами колег Біланова, лікар має чималу підтримку жителів Миколаївки, за одним із соцопитувань, якби він надумав балотуватися в мери, шанси були б дуже високі. На думку Олександра Миколайовича – це теж грає не на його користь, хоча ставати мером абсолютно не в його планах.

"Цензор" зв’язався з чинною директоркою лікарні Світланою Коплянок, а також із директором Департаменту охорони здоров’я Донецької ОДА Володимиром Колесником. Обидва на контакт пішли не одразу, але зрештою погодилися поговорити. Проте директорка ЦРЛ відмовилась коментувати конкурс, акцентуючи, що це не в її компетенції, а директор департаменту зазначив, що не бачить суті питання - якщо результати конкурсу не було оскаржено в суді, значить усіх все влаштовує. Скорочення посади Біланова Колесник не коментує - такі рішення ухвалюються управлінням лікарні.

Коплянок

Біланова ніхто не звільняє, він залишається у поліклініці. Плюс я запропонувала йому посаду у військкоматі. Скорочується посада хірургічного відділення – хірургія дуже погано спрацювала у 18-му році, дуже низький показник оперативної активності, тому на сьогодні це найбільш збиткове відділення.

• А у 19 році, після того, як він запросив спеціалістів, хіба ці показники не почали рости?
• Це не має значення, НСЗУ (Національна служба здоров’я України) опрацьовувала показники 18-го року.
• А що ви думаєте про те, що ваш попередник відновив лікарню після бойових дій, залучав іноземні інвестиції?
• Що ви маєте на увазі "відновив лікарню"? Це робив колектив.
• А хто займався пошуком грошей на це?
• Давайте ми не будемо на цю тему навіть говорити - не один Біланов був в операційній. Були там ще хірурги і всі працювали. Це все робота колективу. Тому я не буду це коментувати.
• Чому ви не хочете прокоментувати роботу колеги, який з вами працював багато років?
• До моєї компетенції це не входить, цим займається Департамент охорони здоров’я. У нього були в роботі свої недоліки, свої плюси – і це все залишається в історії медичного закладу.
• А як щодо того, що тепер хірургія не працюватиме?
• Що значить не працюватиме? Половина ставки Біланова в цьому відділенні – це не вся хірургія. Відділення працюватиме: 20 ліжок там було – 20 і залишається.
• Ви чомусь вислухали позицію Біланова, а колектив слухати не хочете. У відділенні залишається хірург, що ним завідує. За штатним розписом на 20 ліжок повинен бути один хірург, усі інші, залишаючись працювати в поліклініці, будуть ургентувати (надавати невідкладну допомогу). Ви дуже однобоко підходите до проблеми. Чому ви не питаєте про акушерське відділення, яке закрилося за часів роботи мого попередника, - і тепер я маю вирішувати це питання? І про те, що мені зараз не вистачає 5 мільйонів гривень на зарплату. І взагалі, у нас є люди, яких звільнили з лікарні, а ви бачите одного Біланова.

Колесник

• Чому свій голос на конкурсі на директора лікарні Ви віддали саме Світлані Миколаївні?
• У своєму виступі на конкурсі Біланов говорив лише про свої минулі заслуги, а його конкурентка про майбутнє лікарні, її розвиток – ось і вся різниця.
• Знаючи Олександра Миколайовича шість років ви можете прокоментувати його діяльність?
• Дивіться, у кожної людини є ті, хто її підтримують, і ті, хто проти. Він, наприклад, не знайшов за роки своєї роботи спільної мови з місцевою владою – постійно мав якісь конфлікти, а це вже про щось говорить. А щодо наших з ним ділових відносин – вони увесь час були абсолютно нормальні.
• А як щодо оцінки його, як професіонала і колишнього директора лікарні?
• Щоб ви розуміли, за його часів були закриті три відділення. (За словами Біланова і Коплянок, за часів роботи Олександра Миколайовича як керівника лікарні було закрите лише пологове відділення).
• А з позитивних моментів?
• Він зберіг лікарню, колектив, у складний час залишався на роботі. Але хірургія виявилась для лікарні економічно невигідною, тому теперішня директорка вимушена йти на скорочення. Так, можливо, через рік, два, це все дало б позитивний результат, якщо розвиток продовжуватиметься в заданому напрямку.
• А як він може продовжуватись? Якщо йдуть постійні скорочення?
• Знаєте, в медицині Донецької області є маса більш цікавих тем, ніж заміна керівника лікарні, бо це абсолютно природна ситуація. Тому ця тема взагалі не цікава, виникла вона на порожньому місці і не має ніякого відношення до розвитку медицини.

PS: Конкурсна програма Біланова передбачала розвиток хірургії - введення кафедри Донецького медінституту. За рахунок державної субвенції відкриття відділу відновлюючого лікування, розрахованого на обласні масштаби і перспективу капремонту усього інфекційного відділення. Щодо останнього - Біланов зробив проєктно-кошторисну документацію.

Джерело: Цензор.НЕТ

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі