«Дефіциту продуктів немає, але на районі працює тільки кіоск» — про життя Краматорська та кулінарію, що рятує психіку

Інтерв’ю з краматорцем Максимом Ходушком, який залишається в місті та веде кулінарний блог

Максим Ходушко — краматорець та журналіст Kramatorsk Post, який досі залишається в рідному місті та бачить усе, що відбувається навколо. Окрім того, що він продовжує працювати, Максим також веде кулінарний блог, де дуже смачно розповідає про страви, які йому вдається створювати просто зараз. У нього є блоги у Facebook (особисті спостереженння про життя у місті) та Instagram (про кулінарію).

«Їжа для мене — це як поезія. Я намагаюся створювати страви, які можна приготувати з простих і доступних продуктів за мінімум часу та без великої кількості посуду, який без води весь не помити. Вони виходять смачними та поживними», — каже Максим.

Також він розповів про те, що зараз відбувається в Краматорську з продуктами, чого не вистачає, які магазини ще працюють та як узагалі відчувається життя в місті.

«Хороший настрій у мешканця Краматорська — це вид істерики»

Ми розмовляємо по відеозв’язку. На тлі — затишна кухня Максима, де він готує їжу та працює. Він каже, що зараз чує шум, бо хтось забиває свої вікна ОСБ-плитами після вибуху. 

У нього самого вікна теж постраждали від вибухів, як і двері між кімнатами, які тепер гірше зачиняються, а двері на балкон не зачиняються взагалі. 

Але ще є світло, іноді дають воду, постійно є газ та інтернет. Тож поки що можна жити та намацувати власну межу, коли залишатися в місті більше не можна буде. Коли ми спілкувалися, Максим посміхався, був у доброму настрої. Каже, що хороший настрій зараз у мешканця Краматорська — це вид істерики.

«У моєму будинку вже майже немає вікон, тому опалення точно не буде»

— Ось поряд вікна забивають — для людей це хоч якась надія, що їхнє житло збережеться, поки будинок цілий. У моєму будинку вже два місяці не працює ліфт. Після останнього обстрілу ледь не під вікнами я піднімався до себе й зачиняв двері у квартирах, бо їх повідчиняло вибухами. А десь навіть горіло світло, яке теж увімкнулося від вибухів.

Світло вимикають часто, воду — ще частіше. Днями сиджу без води, але знаю, що в деяких районах Краматорська води немає тижнями. Наприклад, на Красногірці та Іванівці. Останнього разу (ми розмовляли 13 жовтня) вода була аж сім годин, хоч і з піском, недостатньо очищена, але я зміг і помитися, і поголитися, і помити посуд, а також попрати. 

Щодо підвезення води, то там наче потрібно подавати заявки, але це не дуже поширено — я нечасто бачу такі оголошення. У нас є точки, де можна прийти та набрати воду, але 13 жовтня стався теракт — росіяни вдарили прямо по точці набору води, поранивши трьох людей, тож і це стає небезпечним. Хоча я там воду не набирав, а тепер це просто ніхто не робить.

«У місті залишилися переважно пенсіонери»

— Тепла в моєму домі вже точно не буде, оскільки багато вікон вибито, через що буде великий перепад температур і просто полопаються труби. Але в будинках, у яких ще є вікна, теплопостачання може бути. Якщо так, то планую ночувати у квартирі батьків, де ще теоретично має бути опалення, а вдома, де є інтернет, — працювати.

У місті залишилося зовсім мало молоді — іноді я бачу то поодиноку дівчину, то хлопця. Але здається, що я самий молодший серед тих, хто тут залишився, — а мені 47 років. 

У мене, звісно, є особиста межа, коли я маю виїхати: якщо в жодній із квартир не буде опалення або якщо житло буде пошкоджене так, що в ньому буде неможливо жити. Але особиста межа може рухатися, як рекорд у спортсмена: взяти більшу вагу, ще більшу або пробігти більшу дистанцію. Бо хочеться ще трохи виграти часу, ще побути вдома.

Я пояснюю всім іноземним журналістам, які до мене часто звертаються, що для українців дуже важливо мати дім, мати оце відчуття «садок вишневий коло хати», бо ми не кочівники. Я сподіватимуся на краще до кінця і поза кінцем.

«Усі продукти ще є, тому я продовжую готувати улюблені страви»

Максим любить готувати та експериментувати зі стравами й каже, що приготування їжі для нього — це поезія. І це не просто захоплення, а родовий код, оскільки його бабуся випікала в Краматорську смачний хліб «кірпічик», а дідусь був кондитером і робив знаменитий торт «Казка».

Продукти в магазинах ще є, як і самі магазини, зокрема великі супермаркети мережі «Чудо» та ринок, де ще можна побачити і продавців, і покупців.

Але в районі Максима, де понад дюжину дев’ятиповерхівок і було чотири продуктові магазини, зараз залишився тільки кіоск у дворі. Закрився навіть магазин «Салтівський», хоча там нещодавно було оголошення про пошук продавців. Також закрилися ще після обстрілу «Кулиничі».

— Центральний ринок ще працює, але комендантська година його вб’є, на жаль. Також є невеликий ринок неподалік мене, де я бачив днями жінку зі шкарпетками та трусами, чоловіка з капцями й продавчиню зі швабрами, відрами та іншими побутовими товарами. Також є точка з продуктами, де можна купити хліб, скумбрію та морква по-корейськи, тобто не всі такі що першочергові продукти, ще й за невисокими цінами.

"Хліб зі Слов’янська більше не возять"

— Щодо хліба, то його у місто ще возять, але поступово проблеми вже з’являються. Раніше нам возили хліб зі Слов’янська, а зараз не возять. Хліб у нас тепер із Харкова, Дніпра, є навіть із Запоріжжя. Втім, як багато останніх років.

До речі, «Чудо» поки що не вішало оголошень про закриття через подовжену комендантську годину, туди навіть шукають нових касирів. Там я беру і молочні продукти, і овочі, і фрукти, і м’ясо, яйця також. Майже все зі знижками. Хоча видно, що молочної продукції бракує, також зникли «Кола» та «Пепсі», але іноді з’явиляється польська «Пепсі».

Я поступово накопичую продуктові запаси, беру навіть деякі гуманітарні продукти, які довго зберігаються. У мене є крупи, трохи цукру, мед, варення та консерви. Бо скоро буде ця комендантська година, тож люди просто не встигатимуть діставатися до магазинів і є думка, що деякі, хто буде дуже зважати на обмеження, не має сил і живе далеко від магазинів, можуть мати проблеми з їжею, будуть голодні.

Прості, недорогі та смачні страви, для яких потрібно мінімум посуду та сил

Рецепти Максима справді дуже прості, а готові страви та описи до них мотивують щось приготувати, оскільки він використовує доступні продукти.

— Я намагаюся готувати щось поживне та смачне й розповідаю про ці рецепти у своєму блозі. Я роблю це для себе та для інших, тому що хочеться показати людям, що навіть з обмеженої кількості продуктів можна приготувати щось смачне, швидко й з мінімумом посуду, бо його зараз складно мити. Проблеми з водою заважають кулінарній творчості, але надію на краще я поки що не втрачаю.

Зараз важливо не забувати їсти серед цього стресу, щоб відновлюватися та витримувати те, що відбувається навколо. Буває так, що апетит зникає зовсім і треба примушувати себе їсти за цих обставин й намагатися підбадьорити себе красою та смаком їжі. А також обов’язково треба формувати продуктові запаси, якщо ви плануєте залишатися в місті. Саме цим і займається Максим Ходушко, намагаючись надихнути інших. 

Фото обкладинки - колаж Kramatorsk Post

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі