«Можемо робити більше». Чим живе українська оборонна індустрія та що заважає їй зростати

У 5,3% зростання української економіки у 2023-му оборонна промисловість зробила внесок на рівні 1,5%, за підрахунками Мінстратегпрому. Ця частка може бути суттєво більшою — потенціал до зростання в індустрії є, аби лишень був приплив нового інвестиційного капіталу та розв'язання регуляторних проблем.

З оборонного бюджету у 2,2 трильйона гривень у 2024-му на виробництво та закупівлю української зброї іде лише 246 мільярдів гривень, тобто трохи більше як 10%. Решта витрат — це зарплатня військовослужбовців, їхнє харчування та лікування.

Оскільки в державному бюджеті на наступний рік закладено такий самий рівень витрат на оборону, то, ймовірно, українська оборонна галузь поки що матиме приблизно 250 мільярдів гривень — хоча ще у 2023-му її обсяг був удвічі меншим. 

«У кожного українського виду озброєнь є свої переваги та недоліки, але вкрай важливо, щоб це озброєння просто було. І наш військово-промисловий комплекс із цим завданням впорався дуже добре», — зазначає військовий аналітик Іван Киричевський.

То в чому сила української оборонної промисловості та що заважає їй розвиватися — розбиралося hromadske.

Що робить українську оборонну галузь сильною

Приблизно дві третини українського оборонного ринку займає державна компанія «Українська оборонна промисловість» («Укроборонпром»), а третину — приватні компанії.

Всього на ринку працюють близько 500 компаній — це аж 300 тисяч працевлаштованих людей. Якщо застосувати порівняння, то на трьох військовослужбовців припадає приблизно один працівник оборонної галузі. А один із найбільших роботодавців країни — державна компанія «Укрзалізниця» — налічує 190 тисяч працівників.

Українська збройна індустрія має одну суттєву перевагу над збройними індустріями багатьох інших країн — вироблена в нашій країні зброя має можливість пройти випробування справжньою війною, реальними бойовими діями.

Військовослужбовці, які використовують українське озброєння, діляться своїми враженнями з виробниками — так досягається прогрес у цій сфері. 

«За пів року ворог адаптується до нашої зброї, тому технічне рішення помирає, — пояснює Тарас Шандура (Аякс), заступник командира 92 ОМБр. — Якщо виробник не комунікує з бойовим підрозділом — він не розуміє ситуації. Після такої комунікації виробник мусить швидко змінити свій виріб». 

Саме це додає плюсів українській зброї, адже комунікувати із закордонними виробниками важче. Та це не єдина перевага. 

«Українська галузь дуже сильна саме в роботизованих системах, будь-якій автоматизації армії, — говорить Катерина Михалко з “Технологічних сил”. — У нас людиноцентричний підхід, щоб все ж таки воювали роботи, а не люди, де це можливо. Тому точно ставку слід робити на дрони, роботизовані системи».

Міністерство оборони разом із Міністерством цифрової трансформації, яке теж займається закупівлею безпілотників, вже законтрактували 1,8 мільйона дронів на суму майже 147 мільярдів гривень на 2024-2025 роки. Йдеться про глибинні ударні дрони (Deepstrike-камікадзе), FPV-камікадзе, розвідувальні коптери типу DJI Mavic, розвідувальні літаки та дрони-крила, а також ударні коптери.

Українські виробники здатні продукувати щонайменше 20 видів розвідувальних дронів, а також більшість інших типів безпілотників.

Компанія «Атлон Авіа» працює на ринку виробництва безпілотників уже понад десять років, брала участь у закордонних тендерах. Її флагманський продукт — безпілотник А1-СМ «Фурія», що має функцію проведення артилерійської розвідки. Це один із лише двох безпілотних комплексів такого типу, який узяли на озброєння у Збройних силах України.

«Це штатний засіб артилерійської розвідки, тому попит на наші вироби є, — розповідає засновник компанії Артем В'юнник. — “Фурія” веде артрозвідку, супроводжує та обслуговує стрільбу, покращуючи її ефективність».

«Ми вдосконалюємо наші чинні вироби, розробляємо нові, — додає він. — Будемо й надалі забезпечувати потреби армії в безпілотних системах».

Про високий попит на безпілотники розповів hromadske й Олексій Бабенко, керівник компанії Vyriy Drone. 

«Дрони мають попит — їх закуповують напряму для держави, для військових частин, для волонтерів, — каже Бабенко. — Нас обирають, тому що в наших дронах багато інновацій: системи наведення, спецзв'язок, а ще низька ціна, адже у нас понад 70% компонентів українського виробництва».

Українська компанія «Інфозахист» теж має великий асортимент дронів, засобів радіоелектронної боротьби, технологій захищеного зв'язку, але не все це має значний попит. Найбільший інтерес з усіх продуктів «Інфозахисту» викликає тактичний комплекс радіорозвідки «Пластун». Компанія розпочала постачання цих засобів для Збройних сил ще у 2018-му. 

«“Пластун” — це портативний пеленгатор-радіоприймач, який дозволяє на рівні бригади забезпечити ситуаційну обізнаність щодо бойового порядку ворога, — пояснює Ярослав Калінін, директор компанії “Інфозахист”. — До появи цих засобів таку інформацію надавав вищий штаб, і були проблеми з повнотою, достовірністю, своєчасністю наданої інформації».

«Зараз ми краще розуміємо, який вигляд має ситуація на полі бою з погляду електромагнітного спектра, де розташовані позиції, як вони рухаються, — додає Калінін. — Та багато залежить, звісно, від майстерності начальника розвідки, бригади та роти, які йому підпорядковані».

Прогрес в українському сегменті виробництва дронів — доволі швидкий, зокрема внаслідок високої конкуренції серед компаній. Так, лишень на нещодавні «оглядини», що їх проводили спільно Мінстратегпром, Міністерство оборони та Міністерство цифрової трансформації, подалися аж 17 команд виробників.

Державні міністерства воліли побачити, наскільки українські виробники здатні продукувати дрони, які б вели бойові дії роями, тобто об'єднувались у групи й діяли колективно — спільно розв'язували бойову задачу. 7 із 17 команд представили таку технологію у своїй продукції. 

Проте війна ведеться не лише дронами. 

«Приватні виробники можуть, наприклад, займатися безпілотниками, взяти на себе сегмент виробництва боєприпасів різних номенклатур, але як щодо важких видів озброєння, артилерії, бронетехніки, авіації?» — ділиться своїми міркуваннями військовий аналітик Іван Киричевський.

Він наводить БТР-4 виробництва Заводу ім. Малишева як дуже вдалий приклад українського озброєння. Цей бронетранспортер ще зветься «Буцефал», він дуже добре транспортує бійців зоною бойових дій. 

«Хороша річ, наші військові її публічно хвалили», — каже Киричевський.

Саме на бронеавтомобілях, на відміну від десятків інших приватних українських виробників, спеціалізується компанія «Українська бронетехніка», яка працює на ринку озброєнь із 2015 року. 

«Ми постачаємо бронеавтомобілі практично всім силовим відомствам: Міноборони, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ. За ці роки постачань була постійна співпраця з військовими, які експлуатують нашу техніку», — розповідають у компанії. 

Під час повномасштабної війни «Українська бронетехніка» також розробила покращений варіант спеціалізованого бронеавтомобіля «Новатор». У 2023 році СБА «Новатор 2» пройшов випробування, уже серійно виробляється та постачається Силам оборони.

Ще одна новинка компанії — бронеавтомобіль «Варта 2» з бойовим модулем «Січ», який було представлено на спеціалізованій виставці у Польщі. 

Окрім цього, компанія виробляє та постачає повну лінійку мінометів — калібрів 60 мм, 82 мм, 120 мм. Найбільший попит у військових має міномет калібру 120 мм. 

Також компанія у 2023 році в кооперації з кількома країнами НАТО запустила виробництво боєприпасів.

«Додатковим плюсом в умовах сучасної війни є швидке сервісне обслуговування, якому наша компанія приділяє значну увагу. Ми сформували виїзні сервісні бригади, які швидко та максимально близько до лінії бойового зіткнення проводять поточні ремонти», — кажуть у пресслужбі «Української бронетехніки».

На ринку — іноземні гості

На розвиток української оборонної промисловості впливає також конкуренція із закордонними виробниками, які доволі активно розміщують своє виробництво в Україні.

Так, німецький оборонний концерт Rheinmetall планує побудувати в Україні чотири заводи з виробництва зброї. 

«Перший завод уже працює. Українська оборонна індустрія — це наш партнер. Зараз у нас є виробниче підприємство та підприємство з обслуговування», — заявив очільник компанії Армін Паппергер.

У 2025-му має запрацювати в Україні завод турецького збройового концерну Baykar, що спеціалізується на безпілотниках Bayraktar. 

«Ми на 80% завершили будівництво, і вже замовляємо верстати. Завод буде готовий у серпні 2025 року», — сказав генеральний директор Халук Байрактар.

Своєю чергою латвійська компанія з виробництва дронів Atlas Aerospace відкрила в Україні дослідницький центр. Американський оборонний гігант Northrop Grumman планує спільно з державним холдингом «Укроборонпром» виробляти боєприпаси середнього калібру за стандартами НАТО.

Окрім цього, «Укроборонпром» домовився із чеською Ceska zbrojovka про виробництво гвинтівок — знову ж таки, за зразками НАТО. Канадський виробник броньованих автомобілів Roshel має план локалізувати своє виробництво в Україні.

«Це добре, що великі міжнародні гравці готові працювати з Україною, відкривають тут представництва — і не тільки з погляду оборони, а й з економічного. Що більше компаній заходять в Україну — то сильнішою буде країна», — підкреслює Катерина Михалко, виконавча директорка «Технологічних сил України».

«Чи могли б більше компаній заходити в Україну, якби було покращене державне регулювання? Стовідсотково — так», — додає вона.

Для прикладу, українська приватна компанія «Інфозахист», виробник комплексу радіорозвідки «Пластун», шукає іноземних партнерів. 

«Ми будуємо партнерські відносини, щоб забезпечити обслуговування, ремонт техніки західних компаній в Україні та щоб наші Сили оборони з мінімальним часовим проміжком отримували техніку», — каже Ярослав Калінін, директор підприємства. 

«Неможливо закрити ринок, обгородитися й отримувати якісні новітні продукти, — переконує він. — Я дуже позитивно ставлюся до того, що тут будуть нові потужності».

Можемо більше й краще

А втім, попри позитивні фактори для розвитку української оборонної промисловості, на її шляху досі існує чимало обмежень. Наростити обсяг виробництва зброї в Україні можна в рази — але це неможливо без розв'язання нинішніх проблем галузі.

85% українських компаній, що входять до асоціації «Технологічні сили України», або вже здійснили релокацію за кордон, або планують це зробити в майбутньому.

Річ у тім, що у 2023 році Кабмін установив норму прибутковості для українських оборонних компаній на рівні 25%. Але цей відсоток можна нарахувати лише на виробничі витрати — тобто до фактичної собівартості виробництва додати не більше 25% у кінцевій ціні. Наприклад, витрати на оренду приміщень, на нові розроблення й дослідження до розрахунків прибутковості не враховуються. Це зменшує загальну прибутковість такого бізнесу.

«На всі розроблення йдуть власні кошти підприємств, а ресурсів дуже мало, тому що ще й міжнародний ринок [тобто можливість для експорту] закритий. Відповідно немає ринкових умов», — каже Катерина Михалко з «Технологічних сил України».

Президент Володимир Зеленський нещодавно говорив, що вивчає можливість відкрити експорт, якщо потреби Сил оборони будуть задоволені на 100%, однак поки що не дуже підтримує цю ідею — ба більше, навіть часом критикує її.

«Ми виступаємо за контрольований експорт озброєння надлишкової продукції, — зазначає Катерина Михалко. — Тобто все, що держава не може законтрактувати й купити, має мати дозвіл на продаж у дружній для України країні — це країни “Рамштайну” та НАТО. Це б зняло фінансове навантаження з компаній, дало б можливість заводити валюту в країну і, відповідно, робити для української армії один зразок озброєння дешевше, аніж зараз».

Ще одна важлива проблема — річні контракти. В сьогоднішніх реаліях оборонні угоди починають укладати на початку бюджетного року. Пройшовши всі процедури, лише десь у червні компанії можуть почати виробництво — це призводить до простою галузі. 

Понад те, закінчити виробничий цикл і поставити готову продукцію для Міністерства оборони потрібно до кінця бюджетного року — такі правила. Водночас деякі види техніки потребують значно більше часу на виробництво.

«Заважає розвиватися оборонне планування, наша військово-промислова політика. Ми бачимо ручне керування, а не зважену системну політику, — говорить Артем В'юнник із компанії “Атлон Авіа”. — Деякі підприємства зупиняються, контрактів на 2025 рік іще немає, бо ще немає державного бюджету».

Через це компаніям украй складно закупити необхідні компоненти в Європі. Така закупівля може зайняти 3-6 місяців, тобто її треба було здійснити ще в червні нинішнього року, щоб почати виробництво із нового року. Зараз уже листопад, а закупівлі переважно не здійснені, каже В'юнник.

«Незрозумілий навіть приблизний обсяг оборонних закупівель на 2025 рік, державні оператори закупівель із нами не діляться чомусь», — додає він.

«“Технологічні сили України” виступають за передбачуваність оборонного замовлення, — підкреслює Катерина Михалко, виконавча директорка асоціації. — Це означає, що контракти треба підписувати на кілька років наперед, бажано, на два-три, вони мають бути перехідними — це має бути класична практика для державного замовника у сфері оборони».

«На жаль, всі розмови про трирічні контракти залишилися лише розмовами. На сьогодні за жодним укладеним трирічним контрактом не взято бюджетних зобов'язань. Тобто фактично ці угоди нічого не варті», — кажуть в «Українській бронетехніці».

Олексій Бабенко з компанії Vyriy Drone нагадує, що в той час, як українські компоненти для виробництва оподатковуються на додану вартість за ставкою 20%, закордонні компоненти не підпадають під цю норму. 

«Було б простіше, якби в нас були рівні умови з Європою, з Китаєм, бо коли ми купуємо китайські комплектуючі, то не платимо ПДВ», — каже топменеджер.

Ще він пропонує переведення всіх видів оборонних закупівель у формат електронних тендерів, як це зараз частково робить Міністерство цифрової трансформації та Держспецзв'язку для придбання дронів. 

Ярослав Калінін з «Інфозахисту» додає: той факт, що закупівлями дронів опікуються в Міністерстві цифрової трансформації, свідчить про проблеми з відповідними процедурами у Міністерстві оборони.

У компанії «Українська бронетехніка» основними викликами, що стримують розвиток галузі, називають відсутність довготривалого планування, недоступність кредитування, відсутність можливості залучення фінансового ресурсу та надмірну бюрократизацію.

«Постановка на озброєння нових зразків досі залишається неприпустимо довгою та забюрократизованою, — кажуть у пресслужбі компанії. — Фактично за час війни спрощені умови отримала лише сфера безпілотних систем, що й стало основною причиною бурхливого розвитку галузі».

Ярослав Калінін, очільник компанії «Інфозахист», також нагадує про класичний тиск на бізнес — наприклад, непередбачувані аудиторські перевірки. Він додає, що усе це створює не дуже сприятливий інвестиційний клімат в оборонній індустрії — не дозволяє залучати вільні гроші на розвиток, створювати нові продукти, вести ініціативні розроблення.