В податковій війні нам краще підтримати підприємців.

«Життя  або  смерть». Так можна  озвучити настрої  серед підприємців після прийняття в першому читанні Податкового кодексу. В кошмарних снах – перевірки самих себе  організовуючих податківців, неможливість оскарження штрафів,  повернення державою підприємцям сплачених штрафів за рішенням  суду (фантастика!!!) касові апарати, бухгалтерія , кримінальні справи  та перевірка білизни податківцями в квартирі. І це все – просто на «перший погляд». Без «заглиблювання» в тенета нового Кодексу. Глибше – ще страшніше.

 Для уряду – картина діаметрально протилежна. Оцінка – піднесено –похвальна . «Реформи, як і обіцяли – розпочали. Стабілізуємо. Створимо робочі місця. Все для ветеранів і інвалідів».

При цьому уряд стає на бік народу і  вустами  Миколи Азарова коментує : ми змусимо поганих підприємців  стати кращими і працювати на народ. Як у всьому цивілізованому світі. При цьому «жити краще стане ветеранам і пенсіонерам, вагітним жінкам  і дітям. За яких в першу чергу дбає Уряд і Президент».

Тобто народ і Уряд – одне ціле. А підприємці – окремий, і часто досить недобрий для  Уряду сегмент суспільства. Який приховує податки від народу  і хоче наживи на людях.  Добрих і поганих. Але наживи.

 Великої і безконтрольної. Фактично краденої у простих людей.

Тому Уряд і «закручує гайки». Для блага простих людей.

Все просто і логічно? Отже,  народу  ясно і зрозуміло:  проти податкового кодексу виступають погані, непатріотичні підприємці.  І приймати його треба для суспільного блага навіть під крики і прохання помилування.

Однак спробую сьогодні відсторонено подивитися на цю проблему. Зі сторони народу. Зі сторони Українського Народного Уряду.

Отже, питання перше : хто в нашій  країні  відповідає за створення робочих місць ?

Можливо зраджує пам'ять, але я  не пам’ятаю , що підприємці зобов’язувалися перед народом створювати робочі місця і ріст заробітної плати . Може хтось стверджуватиме , що чув такі обіцянки ?

Отже, підприємці не обіцяли суспільству відповідати за те, щоб люди працювали, годували свої сім’ї і  наповнювали податками  державну скарбницю . Тоді хто залишається ?

Залишається тільки уряд України. Уряд Миколи Азарова під керівництвом Віктора Януковича.  Який і є відповідальним за те, працює народ чи спивається, їде на заробітки до Італії чи Сибіру,  пасе худобу чи вирізає її.

Підведемо підсумок: за створення робочих місць в Україні відповідає уряд.  Це без сумнівів.

Тоді які інструменти  використовує  уряд для створення робочих місць ?

В цивілізованих країнах таким інструментом  є  створення державних підприємств в стратегічних галузях,  де приватний капітал не може бути використаний . Такими галузями є військова промисловість і армія, зброя і наркотики, токсичні матеріали та оборона, велике машинобудування та енергетика. Все те,  що не може бути віддано одній людині через загрозу для всього суспільства.

Це в цивілізованих. А в нашій ? При повальній і бездумній «прихватизації» з  «молотка» пішли всі підприємства , незалежно від їх спеціалізації. Лишилося тільки розібратися з «Укртелекомом» та «Укрзалізницею» , і  - вмивати руки. «Мавр зробив свою справу…»

Отже, при повальній приватизації уряд працевлаштовує тільки армію, міліцію, спецслужби, адміністрації, Верховну Раду та Кабмін. Разом з сотнями тисяч помічників для тих, хто ніколи і нічого не виробляв крім  управлінських рішень ( законів, постанов, декретів і т.д.).

Тоді логічним є пошук урядом партнерів в  питаннях зайнятості населення та виробницт-ва необхідних для  повсякденного життя  людей  товарів та послуг.

І першим серед партнерів-помічників уряду в цьому є приватний бізнес. Саме партнерів, а не  злочинців, які обкрадають народ.

Уряд сьогодні, оголошуючи свою Програму діяльності має чітко наголосити : просимо приватне підприємництво  згоди взяти на себе наступні зобов’язання :

1. Виробництво трусів дитячих – 2 млн.шт.
2. Черевиків дитячих- 1,2 млн.шт.

І далі – все найнеобхідніше, що потрібно суспільству. Обмеження – обговорюються. Підтвердженням серйозності намірів  стає держзамовлення на товари або плата за послуги, які за уряд робитиме бізнес. При цьому правила ведення підприємництва (закони) є  незмінними до виконання угод.

Підприємництво, отримавши чіткий сигнал від Уряду та зрозумілі правила роботи, взяли б (через свої громадські організації  ) зобов’язання стосовно створення відповідної кількості робочих місць, умов праці, навчання людей та соціальні аспекти . І визнали за собою обов’язок сплатити до державної скарбниці  податки та збори. Одним словом – взялися б до організації народу  на виконання суспільно-важливого завдання  Уряду.

Здавалося б – що простіше?  Хіба сокира без топорища…  Бо ми – окрема і нікому в світі незрозуміла система. Яка живе за своїми правилами.

Поповнення скарбниці у нас розглядається як функція податкової, митниці та каральних органів.

Доповіді ДПА та митниці про сплати до бюджету виглядають , як зведення з фронту. Вони і справді є такими , бо після податкових перевірок більшість підприємств припиняють свою діяльність. Військовою термінологією –«пропадають без вісти».

Жоден Уряд часів Незалежності не звернув увагу на вирізування великих підприємств  до металобрухту! Цукрові і фарфорові заводи, сільськогосподарська техніка і козлові крани – давно  стали історією! Під прикриттям недоторканості  приватної власності Уряд і вухом не повів , щоб протидіяти  цьому.

Але все більше придивлявся до дрібноти підприємницької, яка щось таки ще робила. Проти всіх правил і законів-не вмирала.

І Податковий кодекс Миколи Яновича – з’явився як апогей , вища точка зіткнення інтересів Держави (у розумінні  Азарова) та підприємців, як паразитів на тілі народу.

А з паразитами добре знають як боротися всюди правні  прокуратура, податкова, пожежна, санстанція, екологічні служби, охорона праці, експертні організації, енергонагляд, земельні відділи,  і т.д. За останні сто років – не дарма хліб їли.

Що ж народ отримує сьогодні, крім обіцяної Урядом доплати  до пенсії  ветеранам?

На жаль, мушу пояснити народові українському неприємну річ: за всі податкові навантаження на підприємництво платить простий народ.

Через автоматичне підвищення ціни на товари, які змушені робити підприємці для оплати нововведень.

Якщо Уряд і ВР  підняли акцизні збори на  бензин – це підвищило собівартість  всієї продукції, яку необхідно купувати для життя.

Підвищили плату за користування землею – «віддай, Вася, гроші за дорожчий хліб, сало, горілку, телефон і т.д.».

Крім всього, дозволивши знищення заводів (як, наприклад, Городницького фарфорового заваду з 200-річною історією ) Уряд забрав 1000 робочих місць, нічого не давши на взаєм.

Притискуючи тепер підприємців під виглядом «упорядкування» діяльності  Уряд фактично знищує взагалі можливість працевлаштування людини. Вислови «Візьміть на роботу бо немає на хліб» стали не рідкістю. Особливо це стосується людей віку більше 45 років: для великого підприємництва це – «відпрацьований матеріал». А для малого бізнесу – прийнятні і потрібні люди.

Взагалі, для боротьби з новим Податковим кодексом не потрібні ніякі демонстрації і мітинги.

Для відміни всіх  «берієвських» положень цього документу  приватному бізнесу  достатньо протягом трьох годин лишити закритими  всі магазини та фірми, працівникам пояснивши, що Уряд відповідає за їх працевлаштування. І такий «професійний», весь з «конкретно зсунутою  до перенісся серйозністю» Уряд – посиплеться як горіхи під час граду.

Бо державна торгівля давно вже не забезпечує народ наш нічим. Тільки заважає цьому.

І насамкінець – даю пораду для громадських організацій підприємництва: дійте в інтересах всього народу і наголошуйте на цьому. Пояснюйте людям, що трудитесь для забезпечення їх добрими товарами та послугами. Відмовляйтесь поступово від  завезення поганих китайських товарів і просіть підтримки у народу на випуск продукції в Україні .

По - справжньому станьте на бік народу. Станьте його кращою частиною а не «джиповими  поганими хлопцями».

І разом з народом вам не страшний самий поганий  Уряд.  Навіть з таким Податковим кодексом!

Петро Камінь

Город: Краматорск

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі