Пандус для "трюкачів" і розбитий тротуар: як це - бути людиною на візку у Краматорську (перевірено на собі)

Через велику війну уваги інклюзивності у Краматорську зараз приділяють менше, хоча місто має бути готове зустріти тих ветеранів, які повернуться з війни на інвалідних візках.

Юрій на своєму інвалідному візку не зміг подолати бордюр тротуару, який йде від "Літака" вгору вулицею Парковою. Якби він спробував туди заїхати, він би перекинувся назад, тож допомагали йому два супутника. Коли ж Юрій опинився наодинці біля тротуару в районі зупинки "Молодіжна", то він обʼїхав бордюр по дорозі, де їздять машини. 

Юрій - киянин, який вирішив опанувати професію манікюрника у краматорському Центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Донбас". Випадок, який ми описуємо, стався три роки тому - в квітні 2021-го учасники проєкту "Тостер" від громадської організації "Доступно.UA" перевіряли Краматорськ на те, як він пристосований для людей з інвалідністю. Тестували місто на інклюзивність Юрій, інші вихованці Центру реабілітації "Донбас" та місцеві мешканці з інвалідністю. 

Серед місць, які оцінювали на безбар’єрність, були ЦНАП, будівлі міської ради, центральної лікарні, тротуари, перехрестя, переходи, громадський транспорт, заклади харчування, аптеки, супермаркети, продуктові магазини, торговельні центри та велодоріжки. Загалом їх оцінювали за 18 пунктами. 

Тоді у Краматорську побував і засновник ініціативи "Доступно.UA", відомий громадський активіст і блогер Дмитро Щебетюк. Констатував, що у місті в плані інклюзивності ще багато роботи, але порівняно з Україною в цілому, "все не так сумно".

"Зазвичай в інших містах кажуть, що це зробити неможливо і складно, а тут [у Краматорську] роблять: пандуси, зниження в деякі будинки, в які не так і легко зробити. Це приємно. Звичайно, роботи ще багато, але навіть з того, що я побачив, мене місто приємно здивувало. Особливо порівняно з 2018-м роком, хоч я тоді був у Краматорську зовсім трішки – помітні зміни за цей час”, – казав Дмитро Щебетюк журналісту Kramatorsk Post.

Окрім Краматорська, активісти тоді перевірили на доступність ще 18 міст України з населенням від 100 до 500 тисяч мешканців. Наше у підсумку опинилося на 9-му місці, пропустивши вперед абсолютного лідера з інклюзивності Маріуполь та обласні центри Чернігів, Житомир, Вінницю, Черкаси, Полтаву, Рівне і Суми. На думку активістів, в плані доступності Краматорськ був кращим за Чернівці, сусідній Словʼянськ, Івано-Франківськ, Миколаїв, Херсон, Тернопіль і Камʼянець-Подільський.

Через три роки - весною 2024-го - бордюри по Парковій, які на своєму візку не зміг подолати Юрій, відремонтовано: біля "Літака" і "Молодіжної" минулого року облаштували нові парковки і подбали про спуски на тротуари. Та все ж зараз через велику війну уваги і фінансів приділяють інклюзивності в Краматорську менше, хоча на вулицях міста вже зʼявляються поранені військові на милицях, і місто має бути готове зустріти тих ветеранів, які повернуться з війни на інвалідних візках.

"У порівнянні з іншими містами ми далеко попереду"

"Вже за зовнішнім виглядом населеного пункту можна зробити перші висновки про впровадження у ньому інклюзії. Краматорськ у цьому досить просунуте місто, - каже Світлана Фоміна, директорка Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Донбас". - Інклюзія передбачає повне включення всіх людей, незалежно від фізичних ознак і наявності інвалідності, у суспільне життя. Це можливість відвідувати громадські місця, здобувати освіту, отримувати соціальні послуги, організовувати свій відпочинок, обслуговувати себе, піклуватися про свою безпеку. Одним із напрямів впровадження інклюзії є архітектурна безбар'єрність".

За її словами, перед великою війною місцева влада з розумінням ставилася до прохань громадських організацій людей з інвалідністю, була відкрита для співпраці, вкладалася в безбар'єрну архітектуру. У місті був створений і постійно працював "Комітет доступності".

"Якщо порівнювати з [деякими] іншими містами, ми знаходимося далеко попереду. Однак говорити про повну відсутність бар'єрів у Краматорську ще дуже рано", - констатує Світлана Фоміна.

Вона відзначає, що під час реконструкції вулиць, капітального ремонту лікарень і шкіл вимоги безбар'єрності стали враховувати.

"Проте наші будинки були побудовані ж за радянських часів без урахування потреб людей з інвалідністю. Людині у візку і сьогодні практично неможливо самостійно спуститься на вулицю, а вже тим паче потрапити в бомбосховище. Укриття не відповідають вимогам безбар'єрності. Це була одна з причин, через які ми ухвалили рішення про евакуацію нашого Центру реабілітації до Івано-Франківська", - каже Фоміна.

Якщо порівнювати Краматорськ та Івано-Франківськ в плані інклюзивності, то, на думку пані Світлани, "певний прогрес" із впровадженням доступності є в обох містах.

"Мер [Івано-Франківська Руслан Марцинків] особисто брав участь у кількох акціях із моніторингу об'єктів. Щоб зрозуміти, з якими бар'єрами стикаються люди з інвалідністю, він сідав в інвалідний візок. Потрібно розуміти, що відчуває людина, долаючи перешкоди, користуючись поручнями, спусками і пандусами. Часто здорова людина про все це має суто гіпотетичне уявлення", - додає керівниця Центру людей з інвалідністю "Донбас".

Перевірено на собі: людині на візку у Краматорську непереливки

Ми вирішили це перевірити на собі, з чим стикаються люди на інвалідному візку у Краматорську. Проїхали буквально пів кілометра, але за цей час двічі впали і стикнулися з іншими труднощами.

Журналіст Kramatorsk Post у супроводі операторки, яка знімала експеримент на відео, сів на візок біля дитячої поліклініки. Перша перешкода - пішохідний перехід, обладнаний світлофором з кнопкою виклику. Кнопка розташована на зручній для людини на візку висоті - легко дотягуємося. Чекаємо кілька секунд, потім загоряється зелене світло і пішохідний світлофор починає відраховувати 18 секунд. Водії автівок терпляче чекають, але на останніх секундах ми таки встигаємо заїхати на тротуар на протилежному боці вулиці. Певне, більш досвідчені люди на візку долають цей перехід швидше.

Далі спускаємося вниз вулицею Дружби - і тут стається наше перше падіння. Біля кафе "Друзі Піца" є сходинки і пандус, і ось пандус одразу насторожив: спуск під гострим кутом, та ще й плитка в одному місці відпала. Але вирішуємо спускатись, бо іншого виходу немає: однією рукою тримаємось за поручень, іншою тримаємо колесо (з іншого боку поручня немає), і вже наче подолали перешкоду, але на самому низу пандуса візок падає назад - і журналіст Kramatorsk Post разом з ним. У підсумку - подряпина на руці, забій на нозі і брудний одяг. Операторка допомагає підвестися, а що, якби ми були самі?

Друге падіння сталося, коли ми повернули на вулицю Стуса і попрямували до третьої поліклініки. Візок перекинувся назад у тому місці, де закінчується вимощена плиткою парковка біля кафе "Челентано" і починається асфальтовий тротуар (а від асфальту там лише назва). Це падіння було не таким болісним, але не менш принизливим.

Далі - нова перешкода. Обстріляний росіянами будинок по Леонтовича, 13, огороджений парканом. За парканом опинився і тротуар в районі будинку, тож для того, щоб обʼїхати руїни багатоповерхівки, потрібно виїжджати на дорогу. Це небезпечно, але повертатися назад на карколомний пандус і спробувати обʼїхати через вулицю Героїв України (там на тротуарі майже відсутній асфальт) не дуже хочеться, тому їдемо на дорогу. 

Ось доїхали ми до третьої поліклініки, але потрапити всередину для людини на візку виявилося ще тим квестом! 

Вже на головному вході є позначка, що людям на візках направо, тож ми поїхали у тому напрямку по нерівному асфальту з ямами. Обʼїхали поліклініку і побачили пандус. Логічно подумали, що нам туди, але медикиня на вході сказала, що це санпропускник для інфекційних хворих. Вона додала, що можна і тут заїхати і запропонувала допомогу, але ми хотіли знайти той самий вхід для людей на візку. Виявилось, що він трохи далі - на протилежному боці від головного входу: білі пластикові двері без будь-яких позначок про вхід для маломобільних людей. 

Відчиняємо ці двері і понад хвилину намагаємось подолати хоч невеличку, але все ж сходинку - самотужки це зробити важко, принаймні людині на візку без досвіду. Коли все ж заїжджаємо всередину, все стає простіше - пологий пандус і поручень.

Коли у реєстратурі дізнались, що до них звертається людина на візку, то сказали, що зараз зателефонують лікарці і вона спуститься до пацієнта. Взагалі і відвідувачі, і персонал поліклініки виявилися чуйними людьми - відкривали двері в коридорах і постійно питали: "Вам потрібна допомога?", "Вам точно не потрібна допомога?". 

За планом після поліклініки ми хотіли спробувати проїхати ще громадським транспортом. Але подолана від дитячої лікарні невелика відстань, яку здорова людина може пройти за три-пʼять хвилин, забрала в нас близько години, призвела до падінь і подряпин. Тож ми і так переконалися, що людині на візку у Краматорську непереливки.

Нові часи - нові виклики: інклюзивні бомбосховища

У міській адміністрації зазначають, що під час повномасштабного російського вторгнення у прифронтовому Краматорську важко говорити про розвиток нової інклюзивної інфраструктури - на це у бюджеті не вистачає коштів.

"Ми намагаємось підтримувати в належному стані те, що в нас є - це наші майданчики, доріжки, "жовту лінію" - стрічку [для людей з порушенням зору], яка йде на всіх малодоступних місцях, сходинки", - каже начальник управління інформаційної політики та взаємодії зі ЗМІ Ігор Єськов.

Він нагадав, що перед великою війною всі реконструкції вулиць та капітальні ремонти будівель враховували потреби людей з інвалідністю. З тих же міркувань купували громадський транспорт - автобуси і тролейбуси мали бути такими, щоб люди на візку могли туди заїхати.

"Краматорськ за останні роки дуже багато зробив в цьому напрямку і можна навіть похвалитися. Я бачив, що навіть у великих обласних центрах немає того, що є у Краматорську. певнений, що це заслуги не тільки місцевої влади, яка це робила, але і громадськості, яка постійно підштовхувала - і нас, і минулу владу", - каже Єськов.

Чиновник зазначив, що через війну у Краматорську нічого масштабного не будується. Ті обʼєкти, які будувалися до російського вторгнення - наприклад, новий ЦНАП, який майже було завершено - призупинені. Тому нової інклюзивної інфраструктури немає. Але все ж зʼявляються і нові обʼєкти, продиктовані воєнною необхідністю, і їх намагаються пристосувати для людей з інвалідністю.

"За останній період ми облаштовували укриття у закладах освіти і в дошкільних закладах. Де це можливо було зробити, встановлювали сходові гусеничні підйомники. Це така конструкція, яке піднімає і опускає візок на сходинках, людині допомагають спуститися і піднятися зі сховища [за допомогою цієї конструкції]", - каже Ігор Єськов.

Поки що люди з інвалідністю, які залишаються у Краматорську, намагаються не виходити на вулицю без потреби або пересуватися місцями, які пристосовані для візків. Так, краматорка Наталія Моруженко, мама Маші з дитячим церебральним паралічем, каже, що останні два роки її шлях лежить в основному лише до "ТатоХабу", де проводяться заняття для дітей. Її донька не ходить самостійно, потрібно возити на візочку.

"Останні два роки ми, слава Богу, не хворіли, тому до лікарні звертатися потреби не було. До "ТатоХабу" йдемо з дому через парк "Ювілейний" і назад. А в магазин на пару хвилин я і сама можу вибігти", - розповідає пані Наталія. 

Олексій Ладика, Максим Ходушко

Джерело: КраматорскПост

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі