Сьогодні 34-та річниця загибелі поета і дисидента Донеччини Василя Стуса
Рейтинг користувача: 4 / 5
Сьогодні, 4 вересня, день пам’яті одного з найвідоміших українських поетів і дисидентів Донбасу Василя Стуса.
Народився Василь Стус на Вінниччині, але дитинство і юність минули на Донеччині, передає ІА «Вчасно».
Навчався Стус у Донецькому педагогічному інституті, трохи вчителював на Кіровоградщині, потім пішов до армії. Під час навчання і служби став писати вірші.
Його перші публікації з’явилися в 1959 році в «Літературній Україні».
У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві Василь Стус взяв участь в акції протесту. Він разом із однодумцями закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час.
За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ. У січні 1972 року його вперше арештували. Впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах.
Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму у селі Кучино Чусовського району Пермської області.
На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування.
28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.
Загинув Василь Стус у ніч з 3 на 4 вересня, в карцері. Офіційна версія смерті поета — зупинка серця. Василь Стус був похований спочатку на табірному кладовищі і лише у 1989 році був перепохований на Байковому кладовищі Києва.
Зазначимо, завтра, 5 серпня, в український кінопрокат виходить фільм про життя поета під назвою «Заборонений». Це метафорична історія, яка розповідає про останні дні життя геніального українського поета і про його загадкову смерть у радянському таборі в ніч на 4 вересня 1985-го року.
Картина розповідає про етап становлення Стуса як поета і борця за українську культуру, а також про марні спроби тоталітарної радянської влади спокусити поета продати душу за «свободу».
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
Коментарі
да учился,потом уехал в столицу, даже в аспирантуру попал,при такой "жорстокой тоталитарной красной власти" и это обычный "сэльскый парниша",в это йжалобной статье ничего не пишут про его участие в хельсинской группе,а это очень важно,чтобы понять,зачем он так рьяно выступал против власти, особенно угнетает дата смерти,зачем нужны были такие жертвы в конце 80-тых,в это время старые генсеки уходили один за другим,в 1985 объявили перестройку,всех диссидентов освобождали,а этот голодовку объявил,как говорится хороший герой, мертвый герой,чтобы по прошествии лет вот так выдавать нагора его борьбу,чтобы именовать его именем проспекты,кинотеатры ,скверы и прочее,нужно ведь как-то назвать,что-то,не горошком же?? вот мученика нашли,да "исчо типа земляк".
я до сих пор с ужасом вспоминаю лектора, это так называемое лицо и тело толстое,потное,жирно е,лоснящиеся, лезущее на трибуну к микрофону,эти волосики,тонкие,жирн ые прилипшие на лысой голове,эти "свинячие" глазки близко посаженные к переносице,эта его картавость, его засаленный портфельчик и такие же бумажки/текст грязные,которые он написал в молодости и таскает уже без малого лет 20 читая свои лекции о светлом будущем, а после лекции ему завобразованием 2 палочки сухой колбасы предложит "за труд",враньё продолжается и по сей день,герои поменялись,а технологии нет,вместо лекторов СМИ оболванивают поколение за поколением выдавая неврастеников за героев.
Если бы он знал что всё само собой измениться он бы может и не возникал..НО КТО ЗНАЛ?
4 сентября 1965-го года в Киеве должна была состояться премьера фильма Сергея Параджанова Тени забытых предков. Накануне этого события по Украине прокатилась волна арестов творческой молодежи. На показ пришла столичная интеллигенция, среди которой был Василий Стус. "Василий поднялся... крикнул, что все, кто протестует против арестов, встаньте. Несколько сначала людей поднялись, потом больше, потом больше. Но не все...", - так вспоминает тот день Иван Дзюба.
Последствием стало исключение из аспирантуры.
Евгений Сверстюк вспоминает: "Когда Стус встретился с назначенным ему адвокатом, то сразу почувствовал, что Медведчук является человеком комсомольского агрессивного типа, он его не защищает, не хочет его понимать и, собственно, не интересуется его делом. И Василий отказался от этого адвоката". Но этого отказа суд не принял. Тогда Стуса приговорили к 10 годам принудительных работ и 5 годам ссылки.
вчерашние самиздат,это сегодняшние "эхо мацы и дождь" чистая правда.
на ваших глазах и на слуху,происходили таки события как " посадка у турьму" тимошенко, савченко,прекрасный цирк,актеры великолепные,и суд и присяжные и адвокаты и приговор,пройдут годы и они станут лет через 30 мучениками за свободу.
10 января 1983-го года Василия Стуса наказали годом камеры-одиночки со снижением нормы питания за то, что в Самиздате вышли его заметки Из лагерной тетради.
На Донбассе преподавать украинский язык в русской школе - одно слабоумие. Одно устное заявление родителей - и дети не будут изучать язык народа, вырастившего этих родителей... Обязательно - немецкий, французский, английский языки, кроме родного.... Я считаю, что судьба Донбасса - это будущая судьба Украины, когда будут одни соловьиные песни. Как же можно мириться с тем особым интернационализмом, который может привести к гибели целой духовной единицы человечества? Ведь нас - больше 40 миллионов... "
(Из письма Василия Стуса к Андрею Малышко)
его, этого пришельца сюда очень раздражал интернационализм на донбассе,учительство вал жаловался на малочисленность укрошкол, не поспеши так рано оголодать,был бы сейчас счастлив.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка...
Может кого-то и восхищает унылый стиль данного рифмача. Я предпочитаю Рыбалко, Горового, Кулинича. Это из современных и имеющих отношение к городу и Украине.