Олег Зонтов: «Машина з гучномовцями їздила навколо наших позицій і щоночі звучав похоронний марш»

Війна змінила все.

Наше мислення, наш спосіб життя і, звичайно ж, для сотень тисяч українців вона змінила офісні костюми, коктейльні сукні чи модні худі на камуфляж. Головне завдання бізнесу сьогодні — підтримувати цих українців, робити все, щоб їм було чим, у чому й за що воювати.

Олег Зонтов, очільник  управління комунікацій BGV Group Management, на робочій нараді 24-го лютого одразу попередив колег — уже наступного ранку їхатиме у Слов'янськ, до військкомату, за яким закріплений.

"Перед  вторгненням було внутрішнє відчуття, що щось прорветься. Я сам з Донеччини та моє коріння там. 2014-ий я пережив теж там. І тому знав, що воно врешті-решт прорветься… На цей раз я готувався. Бо у 2014-му році, коли почалося перше вторгнення, мені довелося з родиною поспіхом виїхати з Донеччини. А зараз ми були вже підготовлені", — розповідає Олег.

До цього чоловік уже воював в АТО, тож каже, що питання "що робити" перед ним не стояло. Він приїхав до Слов'янська, відкинув пропозицію вступити до ТрО і…

"Отак у свої 50+ опинився в десантно-штурмових військах".

Бойовий шлях Зонтова почався в Ізюмі. Саме його підрозділ згодом виходив із міста останнім, підриваючи за собою мости. Потім були Кам'янка, Долина, Богородичне, Святогірськ… У лісах неподалік останнього підрозділ заблокували з трьох сторін. Вогонь по позиціях вели постійно. Та не лише вогонь.

"У нас був такий куточок лісу, який ми тримали,  десь 3 кілометри на 4. Нас гатили з трьох сторін 24/7. І там була єдина стежка, вихід на Богородичне, але вона теж була простріляна. Постачання було дуже обмежене. І річ у тому, що з двох до чотирьох вночі росіяни виводили так звану "шарманку"", — каже Зонтов.

Чоловік згадує, що навколо того лісу їздила машина з гучномовцями, і там завжди звучав похоронний марш, а потім перелік підрозділів, які нібито знищені росіянами, перелік прізвищ і постійно: "Военнослужащие вооруженных сил Украины сдавайтесь, мы гарантируем вам еду и одежду, ваши семьи будут в безопасности, сдавайте своих командиров-нацистов и переходите на нашу сторону". Так відбувалося щоночі протягом двох місяців.

"Від цього їхав дах. Хотілося стріляти з усіх видів зброї. Ми в лісі оточені, а вони через метрів 800 чи кілометр на узліссі. В такому візуальному контакті, але дістати у нас нема чим, нема важкого озброєння. А далекобійна артилерія не буде працювати по цій "шарманці". І вона по колу так їздила. Спочатку звучав похоронний марш, а потім вони змінили платівку і поставили дитячий плач. І десь хвилин 20-30 постійно дитячий плач. Це дуже травматичні спогади. Навіть зараз, коли є можливість нормально поспати, я досі прокидаюся о другій годині", — згадує військовий.

Розповідаючи про себе, Олег Зонтов сміється: каже, він простий солдат з трьома вищими освітами. Чоловік — комунікаційник, правник і психолог. Психологічний фах став його першим. Він ділиться — на війні знання з цієї галузі допомагають особливо сильно, як і вміння правильно комунікувати з людьми.

Я працював у дитячому таборі психологом декілька років. Якраз у Святогірську, який обороняли та захищали. Я ще хлопцям на позиціях говорю: "Ось тут ми дітей з дитячого табору водили лісами". Якесь таке дежавю було.

Відколи ми зайшли в Ізюм наприкінці лютого, відтоді постійно воюємо. І це постійне напруження, постійний бойовий стрес, і у бійців трапляються всякі випадки, починаючи з панічних атак до суїцидальних думок. Тому саме в пригоді стають практичні навички психолога. І плюс, я ж комунікаційник, а грамотне спілкування в армії важливе — бо всі дуже різні", — ділиться захисник.

Ще під час служби в АТО Олег Зонтов почав зберігати різні листівки, малюнки й обереги, які через волонтерів бійцям передавали діти. Зараз ця колекція також поповнюється.

Військовий говорить — зараз його особисто й весь підрозділ дуже підтримує допомога, що надходить з усіх куточків України. Кожен смаколик і кожен дитячий малюнок мають на війні в кілька разів більше значення. Говорячи про підтримку, Зонтов згадує й колег:

"Весь цей час, коли  є зв'язок, я отримую повідомлення від колег з компанії: "Як ви там, Олеже?", "Тримайтеся!", "Ми за вас молимося". І повірте мені, звичайно, що і родина підтримує, і друзі, але від колег це не менш важливо.

Крім цього, у мене взагалі крута компанія. Тут є дуже важливий момент — я знаю, куди я повернуся. Бо компанія працює, вона потужна і стабільна. На жаль, багатьом хлопцям, які воюють зі мною, вже немає куди повертатися на роботу", — підсумовує боєць.

rubryka

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі