Одна із щемливих історій про те, як війна за одну мить змусила подорослішати хлопця й взяти на себе відповідальність за братів та сестер

Війна зробила сиротами багатьох українських дітей. Багато з них за одну мить мусили подорослішати й взяти на себе велику відповідальність.

18-річний В’ячеслав Ялов став опікуном для чотирьох своїх братів та сестер. Хлопець на власні очі бачив смерть матері.

Що відомо про родину, яка залишилась сиротами?

Ярослав був вимушений тікав з дітьми з рідного Верхньоторецького Донецької області ще до окупації селища російськими військами. Мати загинула у березні 2022 року в їх рідному селищі, що знаходиться у Донецькій області на очах В’ячеслава.

Що з приводу загибелі матері розповідає сам В’ячеслав?

Я відкриваю очі, мати лежить на боку, і її останні слова: «Зі мною все добре». Я перевертаю її, а там…

Чим допомогли знайомі та небайдужі люди?

В’ячеслав з братами та сестрами живе у Дрогобичі Львівської області в гуртожитку. Родині переселенців місцева влада надала дві кімнати й вони мають власну кухню.  Допомогли переїхати у Львівську область знайомі. Там вони жили деякий час. Дізнавшись про їх ситуацію, безліч людей зголосились допомогти.

В’ячеслав з братами та сестрами змогли розпочати нове життя в Києві.

Що каже сам В’ячеслав про нове життя?

Я розумію, що життя в них не зупинилось. Я хочу, щоб у майбутньому ми їздили кудись, щоб ми Новий рік могли зустрічати всі разом. Для мене цей Новий рік був тяжким. Однак ті люди, які були поруч, мені допомогли. Тут в нас вже є родина, можна так сказати. Це мої близькі друзі. Я називаю їх родиною.

Що відомо про братів та сестер?

Данило, якому 16 років, Ніколь — 11, Тимуру — 10, Олівії — 8. Хлопець називає їх «мої діти». Адже тепер він не тільки старший брат, а й опікун.

Що відомо про матір, яка загинула внаслідок російського обстрілу?

Марині, мамі дітей, було 37 років. Війна застала багатодітну родину в їхньому приватному будинку у селищі Верхньоторецьке Донецької області.

«Ми не весь час були в підвалі. Були години, а коли можна було вийти, тоді сиділи в хаті. У нас не було світла, а наша домівка вся на електропостачанні. Тому ми пішли до наших знайомих, бо в них пічка, принесли туди їжу, свої речі й були там»,-розповідав раніше В’ячеслав.  

Він також казав, що перед їхнім будинком ще до трагедії з матір’ю впав снаряд -осколки влучили в будинок. На щастя, їх тоді не було вдома.

Але снаряд наздогнав В’ячеслава та його маму 15 березня, коли вони удвох поверталися додому. За десять метрів від них пролетів перший снаряд, а потім і другий. Хлопця оглушило, маму смертельно поранило. В’ячеслав як міг намагався її врятувати.   

Після цього хлопець попросив сусіда витягнути дітей з підвалу, а знайомого підвезти до Костянтинівки. Звідти родина приїхала в Дрогобич. Згодом В’ячеслав зізнається: дуже радий, що мав при собі документи, це значно все спрощує.

Сам хлопець навчався на фельдшера в Бахмутському коледжі.

Деталі про навчання у Києві

Дітям допомогли з житлом та школою. Ніколь займається повітряною гімнастикою. Олівія спортивними танцями. Тимур ходить на плавання. Сам В’ячеслав працевлаштувався на роботу та вчиться на реабілітолога.

Хлопець розповідає, що навчання йому дається складно – пари збігаються з часом, коли молодших потрібно забрати зі школи, нагодувати та відвести на гуртки. Але він намагається зробити все, щоб сім'я залишилася міцною та мама ними пишалася.

В’ячеслав каже, що кожного вечора молиться. Він намагається розчаровувати її (матір-,редакція). Хлопець також зізнався, що намагався приготувати кутю, яку готувала мати та у нього не вийшло. Каже, що дуже сумує за маминою їжею та порозмовляти з нею просто.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі