Гібридні екологи. Як екокатастрофа на Донбасі звела разом учених із Києва, Москви, Луганська та Донецька

В абсолютному глухому куті українсько-російських відносин, на тлі анонсів «великої війни» та скупчення російської бойової техніки біля українських кордонів усе-таки є точка, де співпраця України та Росії існує.

Екологія Донбасу у стані війни — зараз єдина тема, щодо якої порівняно плідно ведуться формальні та неформальні консультації на рівні експертів. Із серпня 2021 року у Тристоронній контактній групі (ТКГ) на Мінських переговорах з економічної підгрупи виділилася екологічна група за участю гірничих інженерів із Донецька та Києва.

З групою київських науковців уздовж лінії фронту в Луганській та Донецькій областях проїхали наші партнери зі «Спектру».

Катастрофа вже сталася

Уже понад п'ять років за сприяння та фінансування однієї з європейських міжнародних організацій тривають неформальні консультації про екологію Донбасу та, що важливіше, спільні проєкти на рівні вчених із Петербурга, Москви, Києва, Донецька та Луганська. У 2016 році групи науковців з обох боків лінії зіткнення досліджували резервні джерела питної води в регіоні (більше ніж 90% з них виявилися непридатними для використання). Крім того, на нейтральній території (зазвичай у безвізових для громадян Росії країнах на кшталт Кіпру чи Туреччини) регулярно відбуваються неформальні зустрічі експертів із Росії, України та Німеччини. У Росії та України є свої червоні лінії, які ніхто не хоче переходити.

Україна ніколи не погодиться на прямі контакти з де-факто владою самопроголошених республік і готова вести переговори лише з владою РФ. Росія, зі свого боку, не визнає себе стороною конфлікту, який наполегливо називає «внутрішньоукраїнським», й уникає будь-яких форматів, де її намагаються визнати хоч у чомусь «винною».

Але дослідники впевнені — чекати далі неможливо, екологічна катастрофа вже сталася, і треба вивчати її наслідки та розробляти рекомендації для будь-якої влади вже на найближче майбутнє.

Восени 2021 року науковці робили аналізи води, ґрунту й очерету (ця рослина у своїх стеблах накопичує радіоактивні речовини), брали проби у водозаборах водоканалів, відстійниках закритих та активних шахт, струмках, джерелах, річках у ближніх тилах військових частин. Іноді їм доводилося пробиратися до необхідних ділянок місцевих річок між мінними полями.

Ця робота закінчиться навесні 2022 року публічним звітом, де всі або частина учасників процесу будуть названі поіменно. Зараз лише деякі люди й лабораторії готові говорити про свою участь у контактах з експертами зі «сторони супротивника» публічно.

Чому Луганськ і Донецьк — це дві великі різниці

Одного дощового осіннього дня кореспондент «Спектру» вирушив поїздом із Києва до Костянтинівки до самої лінії фронту разом із координатором екологічних програм швейцарського фонду ЦГД, технічним спеціалістом з обладнанням для вимірювання радіації та п'ятьма докторами технічних наук.

У Краматорську в обласній військово-цивільній адміністрації є повноцінний екологічний департамент. За роки війни завдяки міжнародним донорам покращили можливості екологічного моніторингу лабораторії Басейнового управління Сіверського Дінця у Слов'янську та компанії «Вода Донбасу» в Покровську. Крім того, з'явилася чудова лабораторія при місцевому метеорологічному центрі в Маріуполі.

Моніторингом якості води займається лабораторія компанії «Вода Донбасу» при Слов'янській фільтрувальній станції у селищі Донецькому (підконтрольна територія), також примножила свої можливості головна лабораторія «Води Донбасу» безпосередньо в Донецьку.

До того ж, попри будь-які воєнні дії, у Донецьку відстежують зміни якості води по всій довжині каналу Сіверський Донець-Донбас.

Але на Луганщині нічого подібного на донецьку систему немає. Ні окремого екологічного департаменту при обласній військово-цивільній адміністрації у Сєвєродонецьку, ні грошей у місцевих чиновників від екології, котрі мало на що впливають.

Величезна різниця між Донецькою та Луганською областями в тому, що Донецьк та околиці не без проблем отримують питну воду каналом із Харківської області, а ось Луганськ — із підземних водозаборів, які перебувають під очевидною загрозою забруднення шахтовими водами з бездумно та безсистемно затоплених шахт.

Різницю між областями видно неозброєним оком і під час руху місцевими дорогами та мостами, і під час спілкування з людьми. У самопроголошеній «ЛНР» відчуття екологічної катастрофи з водою, що насувається, є в багатьох, і з фондом ЦГД щиро співпрацюють групи небайдужих громадян, які попри численні ризики для власної безпеки збирають проби води та ґрунту на лінії вогню й самі забезпечують їхню обробку в лабораторіях РФ.

У «ДНР» існує широкий набір кваліфікованих гірничих інженерів з ім'ям, зокрема, у знаменитому донецькому інституті гірничої геології, геомеханіки, геофізики та маркшейдерської справи (РАНДМІ).

Як провезти через блокпост п'ять докторів технічних наук

Одночасно з обох боків лінії зіткнення працювали три групи дослідників — одна з Донецька, інша з Луганська, і третя з Києва, яка працювала на підконтрольній території обох областей. Усі вони брали проби в межах умовної 30-кілометрової зони уздовж лінії фронту.

У групі українських учених із Києва в цій експедиції підібралися гучні імена.

Найвідоміший гідрогеолог — лауреат Державної премії України Євген Яковлєв.

Фізиків представляв лауреат Державної премії України та премії МАГАТЕ Володимир Ващенко. Премію МАГАТЕ він отримав за те, що його група в Києві прорахувала понад 160 ризиків під час аварії АЕС у Фукусімі. Науковець 8 разів очолював українську Антарктичну експедицію та 4 рази — Міжнародну. Його завданням було вивчення радіоактивного забруднення місцевості.

Також у групі працювали завідувач кафедри Національного університету харчових технологій, доктор технічних наук Сергій Чумаченко та ще один лауреат української Держпремії Анатолій Кодрик — науковець Інституту державного управління та наукових досліджень у сфері цивільної оборони.

Експедиція фінансувалася швейцарським фондом ЦМД. Але не обійшлось і без участі державних інституцій України, адже шахти — режимні об'єкти, і пускати туди хтось повинен. А зона операції Об'єднаних сил вкрита безліччю блокпостів і просто військових позицій, які часто розташовуються поряд із водними перешкодами.

Переміщення групи було складним — у кожній області наймали мікроавтобус, який перевозив незрозумілий військовий вантаж у формі групи дивно одягнених чоловіків із купою інструментів.

По-різному члени групи потрапляли й на шахти — десь був штатний еколог, а десь, як на шахті «Північній» у Торецьку, величезний промисловий майданчик уже дорізала на металолом група негостинних приїжджих підприємців.

Найпростіше було на лінії фронту — туди до мінних полів та снайперів жодне начальство зазвичай не доїжджає. Під Горлівкою група вийшла до відстійника місцевої шахти через старий штучний насип. Як пояснили потім злякані місцеві робітники, на цьому насипі цивільні та військові переміщуються лише поповзом — околиці заміновані, працюють снайпери.

На Луганщині під час забору проб із річки Біленької в селищі Перемога у ближньому тилу однієї з частин ЗСУ було не так страшно — там усе навколо вкрите зеленню.

Там само, у Луганській області, група кілька разів виходила до Сіверського Дінця — він тут замість лінії фронту, а місцеві на човнах годуються контрабандою контрафактних сигарет із «ЛНР» та доставкою дешевших продуктів із підконтрольного боку.

Що таке «геологічна війна»

Перша мета експедиції — трикутник Торецьк — Нью-Йорк — Горлівка. Головні відстійники тут — біля шахти «Нова». Ця державна шахта практично не видобуває вугілля, лише відкачує воду, утримуючи рівень, щоб вода не заливала наступні після неї в ланцюжку місцеві шахти. Цим процесом постійно займаються приблизно 300 людей, і для відповідного профільного міністерства у Києві фінансування «видобутку води» — великий тягар. Постійно триває дискусія щодо закриття «Нової».

Як розповіли «Спектру» джерела, близькі до заступника голови адміністрації президента РФ Дмитра Козака, на стримування екологічних ризиків як гуманітарну допомогу Росія виділяє до півтора мільярда рублів щорічно (приблизно 554 млн грн). Московський співрозмовник «Спектру», щоправда, зауважив, що корупційні ризики в «Л/ДНР» перевищують аналогічні в Абхазії, але робота все-таки йде.

Як іде? Інформація з того боку лише просочується через професійні канали та зв'язки — офіційних пояснень немає жодних. У 2016 році профільні інститути з Петербурга та Москви за участю науковців у ролі підрядників РАНДМІ сформували план, згідно з яким приблизно до 2018 року в Центральному гірському районі Донбасу (центр Горлівка — Єнакієве — Макіївка) профінансували роботу восьми комплексів водовідливу.

Частина шахт отримала нові помпи, частина — фінансування роботи старих насосних комплексів, і почалося відкачування шахтових вод, щоб утримати рівень води під землею на безпечному рівні. Це важливо, оскільки води, що накопичуються в шахтах, розмивають гірські породи, розчиняють і накопичують величезну кількість різних забруднювачів. А ці речовини дуже швидко перетворюються на отруйний коктейль, допускати підняття якого до водоносного рівня ґрунту або розливу на поверхню в жодному разі не можна.

Усе це — Центральний гірський район Донбасу, де на непідконтрольній уряду України території до 2021 року не залишилося жодної вуглевидобувної шахти. Зате є затоплена шахта «Юнком» із наслідками підземного ядерного вибуху 1979 року, шахта «Олександр-Захід» із відходами виробництва (ймовірно хімічної зброї), що протекли донизу, на місцевому давно закритому хімічному заводі. Усі ці небезпечні затоплені шахти географічно розташовані набагато вище за український Торецьк, а вода, навіть шахтова, як відомо, чомусь тече зверху вниз, а не навпаки.

Проблема полягає в тому, що за словами наших співрозмовників, російська сторона спробувала розв'язати тільки свої проблеми, розглядаючи як модель не весь Донбас, а лише підконтрольні «ДНР» території, розташовані на високих частинах Донецького кряжу, вище за підконтрольні українському уряду міста, селища та їхні шахти.

Річ у тім, що Донбас, як відомо, старий шахтарський регіон, і шахтами тут перекопано буквально все. Багато шахт з'єднуються одна з одною під землею на різній глибині, сплітаючись у розгалужену й заплутану систему комунікацій. Якісь із них тепер опинилися на підконтрольній Україні території, якісь ні, але вони все одно пов'язані між собою під землею. Це величезна система сполучених судин для накопичених у копальнях і забруднених токсинами шахтових вод, тому неможливо відкачати воду в одній окремо взятій шахті, адже до неї безперервно продовжують надходити води із сусідніх.

Аби зберігати загальну систему гірничих копалень усього Донбасу в стабільності, потрібно підтримувати рівень шахтової води на глибині не вище ніж 300 м. Комплекси, поставлені як гуманітарна допомога Росією, тримають рівень лише «у себе» — не вище за 60 м, стабілізуючи ситуацію з підтопленням тільки в непідконтрольних Макіївці, Єнакієвому та частині Донецька.

«По той бік вісім шахт відбирають приблизно 30 млн м³ води на день, і там, де їм було найбільш "спекотно" — у Макіївці, біля Донецька та Єнакієвого — рівні трохи стабілізували на 60-80-100 метрів [від поверхні]. Але це неефективні рівні, все одно вода зайшла в кору вивітрювання (отже, може досягати поверхні, змішуватися з ґрунтовими водами та повітрям — ред.), — терпляче пояснює «Спектру» Євген Яковлєв. — У них заготовлені ще 20 таких водовідливних шахт, але для роботи на глибинах під себе! Тобто триматимуть воду не на 200-250 м, як це роблять в Англії чи Німеччині, а на 50-60 м».

«Місто Торецьк нині захищає шахта "Нова", вона тримає рівень води приблизно на глибині 715 м, але її хочуть закрити — вода є, вугілля від шахти немає, а опалювальний сезон постійно на носі. Постійно нагнітається ситуація, що "Нову" потрібно затопити! — пояснює місцеву ситуацію гідрогеолог Євген Яковлєв.

Утримання водовідливу в такій шахті обходиться в середньому приблизно у 70 млн гривень на рік дотацій від держави.

Як розповіло «Спектру» джерело, близьке до екологічної групи в ТКГ, ім'я якого ми зобов'язалися не розголошувати, українська частина експертів увесь час просить надати хоч якісь документи щодо планів на водовідлив — які шахти, за яким принципом, скільки качають. Ця інформація потрібна для елементарного прогнозу розвитку екологічної ситуації на Донеччині. Але «та сторона» просто ігнорує запити.

Так от, сухий звіт донецької групи дослідників про аналіз води з рукотворних струмків на шляху скидання води з шахти «Булавинська» (це території під контролем самопроголошеної «ДНР») раптом показав те, про що, зокрема, мовчать у ТКГ екологічні експерти з боку окупованих територій. У російських «гуманітарних та екологічних» водовідливних комплексах не передбачено у проєкті жодного очищення, відстійників, узагалі нічого — шахтова вода з копалень просто зливається на ландшафт. У ситуації з шахтою «Булавинська» брудні води йдуть у балку Должик, а потім потрапляють у резервне питне Волинцівське водосховище.

За планами компанії «Вода Донбасу», це водосховище — резерв для водопостачання таких міст, як Єнакієве, Кіровське, Дебальцеве, Шахтарськ.

Наразі Єнакієве та околиці отримують воду з каналу Сіверський Донець — Донбас, але в разі його чергового військового пошкодження брати питну воду буде ніде, оскільки резервне Волинцівське водосховище через роботу водовідливного комплексу на «Булавинській» забруднене.

Наслідки

Рішення п'ятирічної давності відкачувати лише «свою» воду, виходити з урахуванням тільки «своїх» територій закінчилося підземними гідроударами вниз у бік Торецька, луганських шахт «Золота» — «Карбоніт» — «Гірська» та в бік Селидового.

Після безконтрольного затоплення у «ЛНР» шахт ДП «Первомайськвугілля» у травні 2018 року різко посилився потік води на підконтрольну Україні територію Луганської області через закриту шахту «Батьківщина» в бік шахти «Золота», що відтоді, як і «Нова» під Торецьком на Донеччині, здебільшого відкачує воду.

Євген Яковлєв вважає, що у 2018 році накопичена під землею вода прямувала донизу з неймовірними обсягами — приблизно 30 тисяч м³ на годину, заповнюючи всі підземні порожнини та копальні.

Шахта «Золота» за такого масивного напливу води не змогла впоратися з ним і втратила затопленою свою робочу лаву — підготовлений до видобутку пласт вугілля, якого за розрахунками мало вистачити на 50 років роботи підприємства та життя селища. Затопленим виявилося обладнання, дерев'яні кріплення. Волога просочила гірські копальні — за оцінкою незалежних німецьких фахівців, відкачати воду з цієї лави та відновити роботу вже не вдасться — насоси необхідної потужності у шахтовому стовбурі просто не помістяться.

Навіть зараз відкачування помаранчевої води з-під землі перевищує всі можливості місцевих відстійників у багато разів, і вода тече прямо в річку, а потім у Сіверський Донець та Росію.

Підйом шахтових вод до поверхні неминуче забруднить підземні джерела прісної води для Луганська. Катастрофа з питною водою для міста й околиць — питання найближчого майбутнього.

Від українського міста Селидове до лінії фронту — 38 км, це за мірками Донбасу чимало, що відсікає використання важкої артилерії. Але різко підвищений приплив води до місцевої шахти імені Д. С. Коротченко торкнувся половини міста. Шахта розташована на високій гірці над Селидовим і не справляється з водовідливом.

Коли шахтові помпи не працюють або дають збій, у приватних будинках селища спливають туалети, вода виходить у підвали та б'є вгору з виритих дідами 15-метрових колодязів і сучасних свердловин. У центральній частині Селидового є п'ятиповерхові та дев'ятиповерхові будинки — одна п'ятиповерхівка вже нахилилася так, що людей довелося відселити. На деяких городах у воді неозброєним оком видно бульбашки — вибухонебезпечний газ виривається з-під землі. Що з цим усім робити, у місті поки що не розуміють, але вченим ясно головне: екологічні проблеми розходяться територією Донбасу вже далеко від зони війни.

У Торецьк, на думку гідрогеологів, неминуче рано чи пізно прийде вода з радіацією, коли буде зруйнована радіоактивна капсула шахти «Юнком».

На Донбасі утворився величезний взаємопов'язаний комплекс проблем, завісу над яким нинішній напівпартизанський виїзд учених навряд чи повністю відкриє. Потрібен постійний повноцінний моніторинг за участю всіх сторін. Але зараз це має вигляд утопії.

Вступивши в асоціацію з Європейським Союзом, Україна ухвалила і норми Європейської водної директиви, згідно з якою якість питної води має аналізуватися за 45 показниками. На європейські гроші вже в роки війни на Донбасі організували пілотний проєкт із запровадження норм ЄС, і та сама державна лабораторія Басейнового управління Сіверського Дінця стала найкращою в Україні за обладнанням і якістю реактивів.

Але навіть вона зараз аналізує 17 із 45 показників, можливості лабораторій на непідконтрольній території набагато скромніші.

З міркувань безпеки персоналу, який працює на непідконтрольних територіях, «Спектр» не може поки що оприлюднити подробиці того, як саме відбуваються ці дослідження. Моніторинг максимально непублічний, оскільки цифри аналізів, отримані з окупованих територій, не можуть безпосередньо брати українські державні органи — це буде порушенням однієї з тих самих червоних ліній.

Але «Спектр» отримав у своє розпорядження дані аналізів з точки переходу Сіверського Дінця на територію РФ, дослідження проводили з 2019-го по жовтень 2021 року. Ці дані хоча б приблизно дозволяють зрозуміти, яка вода йде в Росію на водозабори таких міст Ростовської області, як Новошахтинськ і Донецьк.

Під час вимірів у жовтні 2019 року жорсткість води Сіверського Дінця на кордоні України та Росії вкладалась у цифру 8,8 мг-екв/л, рівень сульфатів — 374 мг/дм³, заліза — 0,37 мг/л. Під час забору води 27 жовтня 2021 року ці цифри були вже зовсім іншими: жорсткість — 23,4 мг-екв/л, сульфати — 1077 мг/дм³, залізо — 0,46 мг/л. Російські стандарти якості питної води допускають жорсткість не вище ніж 7,0 мг-екв/л, наявність сульфатів на рівні не більше ніж 500 мг/дм³, заліза — 0,3 мг/л.

Шахтові води, окрім сульфатів та заліза, несуть у Сіверський Донець залишки нафтохімії, продукти гниття дерева та половину таблиці Менделєєва. І радіоактивне зараження — його, до речі, не контролюють ні в «ЛНР», ні в Ростовській області РФ.

А тим часом перші результати екологічної експедиції на Донбасі кажуть, що радіацію вже настав час вимірювати і приймати наслідки руйнування техногенного середовища серйозно.