"Жінка Донеччини". Номінація "Медикиня року" - Рибалко Євгенія

Рибалко Євгенія Олександрівна - старша медична сестра хірургічного відділення № 2 КНП «Міська лікарня №3» Краматорської міської ради. Про лікування хворих мріяла з дитинства, тому вирішила пов'язати свою долю з медициною. Євгенія почала свій шлях з Костянтинівського медичного коледжу, який закінчила у 2010 році. Після закінчення коледжу почала працювала у лікарні м. Донецька, реанімаційного відділення, сестрою медичною палатною. Згодом вийшла заміж та переїхала до м. Краматорськ та продовжила свій шлях у КЛПУ «Міський онкологічний диспансер м. Краматорська», хімієтерапевтичного відділення. Непосидюча та енергійна, Євгенія вирішує працювати у хірургії. Так, у 2015 році без вагань іде працювати саме туди. Чоловік молодої жінки також медик, тому розмови у родині про медицину завжди.

У 2016 році у Євгенії народився синок, але бути у відпустці – це не її. І знову робота. Євгенія мріє, що син, коли виросте, також буде так любити допомагати людям, як і вона з чоловіком.

У 2019 році молода медикиня плідно та старанно працює медичною сестрою і згодом обіймає посаду старшої медичної сестри. За час своєї праці постійно покращує рівень своїх знань, вивчаючи новітні технології та впроваджує їх у роботі, тримаючи руку на пульсі сучасної медицини.

Євгенія у 2021 році отримала Почесну грамоту за професіоналізм, значний особистий внесок у розвиток охорони здоров’я регіону, багаторічну плідну працю, активну громадську позицію.

Багато планів було у молодої медикині, але війна майже все перекреслила. На початку війни було дуже страшно, але сила та воля Євгенії були непохитним. Вона продовжила працювати, допомагаючи не лише цивільним, але й військовим. Не зважаючи на загрозу не тільки своєму життю, а й життю всієї родини, продовжує виконувати свої обов`язки - підтримувати життєдіяльність відділення та моральний дух співробітників.

Євгенія ніколи не забуде горе, яке пережило місто та його мешканці: 8 квітня 2022 року обстріл залізничного вокзалу, обстріл піцерії «Ріа», зруйновані будинки після ракетних обстрілів. Але кожного дня вона йде на роботу, щоб надати допомогу всім, хто цього потребує. Медикиня допомагає не тільки фізично, але й морально, переживає разом з пацієнтами та їх родичами все, що зараз відбувається. Лікарня - її друга родина, без якої вона не може прожити й добу. Завжди тягне на роботу. Бо це не робота - а покликання.

Її мрія - це перемога. Щоб всі ті, хто нас боронять, повернулися до своїх дітей, дружин, мам, сестер, коханих, бабусь живими, здоровими та неушкодженими. А Україна стала ще більш квітучою та сильною.