Спогади про війну: «Усім репатріантам довелося пройти через сито радянських перевірочно-фільтраційних таборів»
Рейтинг користувача: 3 / 5
Уродженець села Дмитрівка, викладач СЮТ Сергій Тріценко, який написав книгу про свою малу Батьківщину, поділився у Фейсбуці спогадами про війну сільської вчительки, а також розповів про свою матір, яка була на фронті медсестрою.
Пропонуємо читачам в День пам'яті та примирення згадати події тієї страшної війни і віддати данину пам'яті і поваги її учасникам та очевидцям.
«Тих, хто вселяв підозри в співпраці з німцями, відправляли в ГУЛАГ»
Памятаємо! Із спогадів вчительки української мови і літератури села Олійниковой (Мамика) Олександри Андріївни, народилася 23.07.1924 р. в с.Дмитрівка (Варварівка) .
«Жили як і всі: батьки працювали в колгоспі. Мали господарство: корову, свиней, гусей, курей. Залишки продавали на базарі.
Навчались до війни у Єкатиринославській школі( так тоді називалась Дмитрівська школа), вона була 7 річна. Після її закічення продовжила навчання у середній Маячківський школі, долаючи з однолітками до 7 кілометрів в один бік до школи, а потім повертаючись після навчання назад до своєї оселі. Випускний вечір прийшовся на 22 червеня 1941р.
Майбутні мрії, плани були перервані війною. Навесні 1943 р. в звичайному товарному вагоні, брудному й темному, переповненому нашими земляками, з вартовим охоронцем, «добровільно» покидала рідну землю. Довгими та важкими були два роки роботи на німецького бауера в його господарстві. Ходила за коровами, свинями, птицею. Годували так, щоб не втрачали сили, карали за кожну провину.У неволі іноді не хотілось жити, а іноді з’являлася надія на повернення, і тоді життя ставало світлішим».
Після визволення радянськими військами Європи, навесні 1945 р. повернулася з Німеччини додому. Наближався 21 рік від дня народження.
Життя дарувало надію на краще майбутнє.. Усім репатріантам довелося пройти через сито радянських перевірочно-фільтраційних таборів, де вони допитувалися співробітниками НКВД і СМЕРШ. Тих, хто вселяв підозри в співпраці з німцями, відправляли в ГУЛАГ (в основному це торкалося чоловіків). Чоловіків закличного віку відправляли в діючу армію або, наприклад, відновлювати шахти в зруйнованому Донбасі. Багато молодих дівчат після фільтрації рекрутували в підсобні господарства військових частин Червоної армії. Були проведені масштабні депортації цих людей з місць свого постійного проживання у віддалені регіони Радянського союзу (наприклад, в казахські степи або далекосхідний регіон), де їм часто було відмовлено в здобутті вищої освіти і дотриманні інших прав радянського громадянина Але Олександру ці репресії не торкнулися.
Вона вступає до учительського інституту м. Слов’янська, одержує диплом учителя української мови та літератури та понад 30 років навчає та виховує молоде покоління патріотів рідної Батьківщини. Прожила велике життя у рідному селі. На 95 році пішла від нас у вічне життя».
«Завданням було не тільки евакуація з поля бою поранених, але і винос їх зброї»
«Повернулась з фронту у травні 1945 року і моя матуся. Молода красуня, медична сестра польового госпіталю 3-го Українського фронту пройшла війну з початку 1941 по травень 1945 року. Внесок працівників середнього і молодшого медичної ланки в справу
визволення України, величезний. У роки війни на фронті і в тилу по всьому Радянському Союзу працювали понад двісті тисяч лікарів і півмільйона чоловік середнього медичного персоналу. Половина з них жінки.
«Жоден поранений не повинен залишитися на полі бою!» ─ гасло перших днів Великої Вітчизняної війни. Робота санітарів на фронті прирівнювалася до подвигу учасників бойових дій. Їх завданням була не тільки евакуація з поля бою самих поранених, але і винос їх зброї: гвинтівок, автоматів, ручних кулеметів. Серед них були справжні герої. Евакуюючи поранених з поля бою, вони часто прикривали їх собою, ризикуючи життям не менше, аніж самі солдати. Вона і десятки тисяч молодих дівчаток пішли захищати свою землю від ворога. Медична сестра хірургічного польового госпіталю побачила чимало смертей молодих, красивих хлопців, які на її молодих дівочих руках загинули від тяжких поранень. Скільки їх було виходжено і повернено до життя ! Знала тільки вона. Там на фронті, в березні 1945 року, у бою за місто Галац (Румунія) був тяжко поранений мій батько, Триценко Василь Юхимович. Сестра Марія допомогла йому, як і сотням бійцям, стати на ноги. Там і зародилося кохання між моїми батьками. Повернулась мама до рідної хати у військовій формі з нагородами на грудях. Як подарунок з війни вона привезла патефон. Скільки було радощів у дівчаток і хлопчаків села Софіївка, коли вечорами «тетя Маруся» за їх проханням включала патефон і під пісні Русланової, Марка Бернеса починалися танці та спів пісень».
Источник: "Восточный проект"
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
Коментарі
в нашей семье были разные люди и те кто воевал и те кто прятался от всех "наших, ваших, ихних" один из моих дядек 2 годы прятался от фронта, не хотел идти воевать ни за тех, ни за этих, прятался под полом в свинарнике, вы только представьте это место, а после когда немцы уходили с этих земель, они собрали шмотки ( муж, жена 2 детей) и поперли на чужбину вместе с немцами ,уж не знаю как они добрались до Аргентины, там старшая сестра=его жена умерла, потом они добрались до америцы, несколько мест поменяли, пока осели в маленьком городке и все, обратно на родину уже никто не вернулся, выросло 4 поколения, которые мовы не знает, корней своих-родных не знает, это типичные америкосы=хипстеры фсе, фсе миллионеры
а теперь немного для непомнящих, для тех кто не знает, как бежали от сюда в конце 80=90 годах, все кто опять хотел уехать туда за кордон, за "лучей долей" так вот вы должны знать, что фильтрационные лагеря есть и посей день там за границей от полугода и более вас будут проверять на лояльность, все бумажки прошерстят, будете сразу же учить язык в лагере уровень начальный, а потом еще 3,5 лет очень частые проверки без предупреждения ,как живете, чем дышите, на что живете, с кем живете, опрос соседей, и если вдруг что-то с вами нет по их меркам, соседи тут же на вас донесут, какой сорт кофе вы пьете, и от куда у вас деньги на такой дорогой сорт кофе. так что все кто "хочит" туда шагом маарш!!! это не есть лагерь, это есть свобода на длинном поводке.