Поховали за рік після загибелі: історія гранатометника з Краматорська Сергія Буренка

9 січня на Алеї слави у Краматорську поховали військовослужбовця 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Сергія Буренка. Він загинув ще у грудні 2022-го року, вважався зниклим безвісти, але зараз його тіло змогли ідентифікувати за ДНК і поховати з військовими почестями.

Сергій Буренко народився у Краматорську 2 серпня 1978 року, закінчив 8-у школу, потім опанував професію токаря у 14-му училищі. Працював у підрядній компанії, яка виконувала роботи з будівництва і ремонту доріг у Маріуполі, Полтаві, Чугуєві, Бахмуті. 

У травні 2022 року Сергій був мобілізований, служив гранатометником у 82-й бригаді. У листопаді того року отримав поранення, коли поруч вибухнув ворожий снаряд - з тіла військовослужбовця дістали пʼять уламків. 

Сергій місяць лікувався у госпіталі, а після виписки з лікарні знову був відправлений на фронт. Перед поверненням на війну зміг побачитися з мамою - як виявилося, востаннє.

"2 грудня він з госпіталю приїхав після реабілітації, 5-го у мене побув один день, після мене він одразу поїхав до своєї частини. 5-го ввечері він мені дзвонив, 6-го дзвонив, 7-го вранці подзвонив і сказав: "Мам, після обіду мені не дзвони і не переживай, я відключаю телефон, нас забирають на фронт знову", - згадує Тамара Отарівна.

14 грудня 2022 року військовослужбовці, серед яких був і Сергій Буренко, штурмували позиції росіян під Білогорівкою Луганської обалсті. Під час цього штурму краматорець загинув. 

"Мені розповідали, що бачили, як він під час штурму біг, впав і більше не піднімався - сказали, що Сергія, напевно, вбили", - розповідає мама військового.

Тіло загиблого краматорця не могли евакуювати з поля бою впродовж року. Тамара Отарівна плекала надію, що її син вижив і перебуває у полоні.

"Я чекала на нього, навіть приготувала інвалідний візок - думала, раптом він залишився без ноги чи двох, я би за ним доглядала!", - каже жінка. 

Через деякий час після зникнення Сергія його мама евакуювалася до Німеччини - там були їхні родичі, які могли б доглядати за жінкою, адже вона хворіє на цукровий діабет та має проблеми з зором. На початку січня Тамара Отарівна приїхала до України на лікування, і коли чекала на поїзд на вокзалі у Львові, їй зателефонував слідчий і повідомив, що Сергія впізнали за ДНК. 

"Виявилось, що я приїхала з Німеччини на поховання сина", - плаче пані Тамара.

"У мене з ним завжди був звʼязок вранці і ввечері - він завжди питав, як у мене справи, адже у мене погане здоров'я, про себе розповідав. Ми були як одне ціле, я про нього все знала. Я цей рік [від мобілізації до загибелі] знаю всі події в його житті - до єдиного дня, по всіх числах, коли і що трапилось. Я з ним дуже тісно було повʼязана", - з сумом згадує мама військовослужбовця.

Сергія Буренка поховали на Алеї слави з військовими почестями - з почесною вартою, хвилиною мовчання і вшануванням його памʼяті під пісню "Пливе кача", а Тамарі Отарівні військові вручили прапор України. 

Вічна памʼять і слава герою!

 

Джерело: КраматорскПост