Мама Героя Небесної Сотні з Краматорська опинилася в окупованій росіянами Бучі. Ось як вона врятувалася
Рейтинг користувача: 4 / 5
Мама Героя Небесної Сотні з Краматорська Івана Пантелєєва на початку "великої війни" опинилася у сумнозвісній Бучі на Київщині. Вона була у цьому місті, коли його захопили російські окупанти, але чудом змогла втекти з нього.
Розповідаємо її історію.
Людмила Іванівна спокійно жила у своєму будинку у Краматорську, але у грудні захворіла на запалення легень і донька Світлана вирішила забрати її до себе у Бучу - там у неї 3-кімнатна квартира у житловому комплексі "Новатор".
У перші дні війни Київ та навколишні міста стали "гарячої точкою", де йшли запеклі бої. Світлана та троє її дітей поїхали до Західної України, а звідти - до Швеції. Людмила Іванівна залишилися у Бучі з кішкою Зірочкою.
"У місто ніхто вже не виходив, ми всі були на території нашого житлового комплексу, поступово усі один з одним перезнайомилися, допомагали один одному. Коли хтось виїжджав, то з холодильників діставали їжу, яка в них залишалася, і роздавали іншим. У нас була маленька ванночка [у дворі] і туди складали продукти, а інші мешканці приходили і брали, що кому треба", - розповідає Людмила.
ЖК "Новатор" - це чотири багатоповерхівки, які стоять прямокутником і утворюють закритий комплекс. Людмила жила на останньому поверсі п'ятиповерхівки. Коли бойові дії наблизилися до міста, у мешканців комплексу зникло світло, були проблеми і з іншими благами цивілізації.
"Я брала, наприклад, м'ясо, відносила дівчатам, вони варили суп і пригощали інших. Тому що були мешканці, в яких був газ, і можна було наварити, приготувати якусь їжу", - каже Людмила.
Коли зник і газ, то люди облаштували "польову" кухню у дворі житлового комплексу - збирали дрова, з цегли робили пічки. Кожен мешканець міг користуватися цією кухнею, але приходити готувати треба було зі своєю водою, адже з цим також були проблеми.
"У одного чоловіка була свердловина, спочатку брали там воду, але потім і ця вода закінчилася. Навпроти нас був якийсь завод, хтось привіз води у бочці, ми ходили, набирали, стояти у черзі. Також коли пішов сніг і по трубах стікала вода, люди підставляли під них мисочки і виливали воду у відра. Це була технічна вода", - розповідає пані Людмила.
Зустріч з російськими військовими
За словами жінки, від початку війни стрілянина у Бучі була постійно, але далеко від їхнього житлового комплексу. Літали вертольоти. Але згодом все змінилося. 8 березня жінка побачила російських військових.
"Я хотіла вийти на вулицю про щось поговорити з дівчатами, відкриваю вхідні двері, дивлюсь - стоять російські солдати. Два. Я швидко взлетіла на п'ятий поверх, забрала паспорт. Після того спускаюсь зі свого поверху, і бачу - між четвертим і п'ятим поверхами стоять солдати. "Ви звідки?". Я кажу: "З п'ятого поверху". "Ну зачекайте". Військовий постукав у двері чоловіка на четвертому поверсі, ставив йому питання. А потім піднявся до мене".
Кладовище розстріляних і спалених росіянами машин цивільних у Бучі.
Людмила стояла біля своєї квартири на сходовому майданчику, двері у квартиру були зачинені. Росіянин після допиту сусіда піднявся до неї, попросив документи, спитав, куди вона зібралася.
"Потім розмова зайшла за моїх дітей, я сказала, що у мене сини загинули. Солдата це зацікавило: "Від чого загинули?". Я кажу: "Автокатастрофа" [cтарший син Людмили дійсно загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди]. Після цього мені дозволили спуститися і вийти на вулицю. Ми виходимо надвір, а там на всіх лавочках сидять солдати. Недалеко від нашого під'їзду сидів їхній командир, вів розмови, що при Януковичі було добре. А серед нас був чоловік, який сказав: "Почнемо з того, що не ми до вас прийшли, а ви до нас". Але нікого з нас тоді не чіпали", - розповідає Людмила.
Після того, як з'явилися російські військові, люди з "Новатора" одразу почали виїжджати. До ранку наступного дня у житловому комплексі залишилася третина мешканців. В одну ніч тягач привіз пушку просто під будинок Людмили. Військові почали гатити з цієї пушки - Людмила каже, що від пострілу у неї "поїхав" диван. Після тієї ночі, каже жінка, у всіх, у кого були сумніви, їхати з Бучі чи ні, одразу відпали.
Втеча з Бучі
Наступного дня після "знайомства" з російськими військовими побачила фотографію Івана на стіні - його портрет на Майдані. І тут вона усвідомила всю небезпеку, в якій вона опинилася, адже росіяни у першу чергу шукали майданівців, учасників бойових дій на Сході, активістів та їхніх родичів.
У Людмили із собою були ноутбук і документи Івана - про присвоєння йому звання Герой України, орден "Золота зірка" та інші. Жінка спалила коробки, в яких були нагороди. Самі нагороди та папку з документами перев'язала шарфом під сорочкою, зверху наділа светр, ще зверху - куртку. І так вирішила їхати з окупованої Бучі.
"Поруч з нами жили чоловік та жінка. Вона весь час казала, що не хоче їхати. Він тоді взяв її, "відтарабанив" до машини, посадив її та собачку, і сказав: "Їдь!". А я дивлюсь, що навколо мене вже людей майже на залишається - кожен поступово їде. І я кажу тому чоловікові: "Поїдемо завтра?". Він каже: "Так". І тут саме його дружина зателефонувала і сказала, що доїхала".
Людмила домовилася з сусідом їхати з Бучі наступного ранку. Вона попросила двірника Вітю приглянути за кішкою, залишила їжу для тваринки, взяла документи під сорочкою, Ванін ноутбук і дві сумки з речами.
У машині сиділа жінка з півторарічним немовлям.
"Її чоловік мені на вухо шепче: "Придивіться за моєю дружиною, щоб все було добре". Я зрозуміла, що він не збирається їхати, але дружині про це ще не сказав. Потім у машину сіли сусід, я, ця дівчинка з дитиною, а спереду - водій та його мама. А чоловік тієї жінки сказав: "Ну все, люба, я пішов". І пішов. Коли вона зрозуміла, що відбулося, то сказала дитині: "Анєчка, наш тато - двієчник". Я не знаю, що з ним сталося далі", - каже Людмила.
Потім машина поїхала.
"Я дуже переживала, чи будуть нас перевіряти. Тисячі дві людей стояли у черзі на автобуси. І я не знаю, але так сталося, що коли ми під'їхали до блокпосту, нас не перевіряли, російський військовий показав: "Проїжджайте". Сусід увесь час бубнів, що зараз буде обстріл, зараз буде обстріл. Біля українського блокпосту ми стояли в черзі чотири години. А коли я побачила червоно-чорний та жовто-блакитний прапори, тоді вже заспокоїлась".
Людмила переночувала у Києві у друзів її сина Івана, потім понад місяць була на Західній Україні. Зараз вона перебуває у Словаччині.
"Найбільше я хочу повернутися до Краматорська, до свого будинку. У мене вдома купа справ! Купа справ! Коли я вже зможу повернутися додому?", - питає Людмила Іванівна.
Людмила Іванівна спокійно жила у своєму будинку у Краматорську, але у грудні захворіла на запалення легень і донька Світлана вирішила забрати її до себе у Бучу - там у неї 3-кімнатна квартира у житловому комплексі "Новатор".
У перші дні війни Київ та навколишні міста стали "гарячої точкою", де йшли запеклі бої. Світлана та троє її дітей поїхали до Західної України, а звідти - до Швеції. Людмила Іванівна залишилися у Бучі з кішкою Зірочкою.
"У місто ніхто вже не виходив, ми всі були на території нашого житлового комплексу, поступово усі один з одним перезнайомилися, допомагали один одному. Коли хтось виїжджав, то з холодильників діставали їжу, яка в них залишалася, і роздавали іншим. У нас була маленька ванночка [у дворі] і туди складали продукти, а інші мешканці приходили і брали, що кому треба", - розповідає Людмила.
ЖК "Новатор" - це чотири багатоповерхівки, які стоять прямокутником і утворюють закритий комплекс. Людмила жила на останньому поверсі п'ятиповерхівки. Коли бойові дії наблизилися до міста, у мешканців комплексу зникло світло, були проблеми і з іншими благами цивілізації.
"Я брала, наприклад, м'ясо, відносила дівчатам, вони варили суп і пригощали інших. Тому що були мешканці, в яких був газ, і можна було наварити, приготувати якусь їжу", - каже Людмила.
Коли зник і газ, то люди облаштували "польову" кухню у дворі житлового комплексу - збирали дрова, з цегли робили пічки. Кожен мешканець міг користуватися цією кухнею, але приходити готувати треба було зі своєю водою, адже з цим також були проблеми.
"У одного чоловіка була свердловина, спочатку брали там воду, але потім і ця вода закінчилася. Навпроти нас був якийсь завод, хтось привіз води у бочці, ми ходили, набирали, стояти у черзі. Також коли пішов сніг і по трубах стікала вода, люди підставляли під них мисочки і виливали воду у відра. Це була технічна вода", - розповідає пані Людмила.
Зустріч з російськими військовими
За словами жінки, від початку війни стрілянина у Бучі була постійно, але далеко від їхнього житлового комплексу. Літали вертольоти. Але згодом все змінилося. 8 березня жінка побачила російських військових.
"Я хотіла вийти на вулицю про щось поговорити з дівчатами, відкриваю вхідні двері, дивлюсь - стоять російські солдати. Два. Я швидко взлетіла на п'ятий поверх, забрала паспорт. Після того спускаюсь зі свого поверху, і бачу - між четвертим і п'ятим поверхами стоять солдати. "Ви звідки?". Я кажу: "З п'ятого поверху". "Ну зачекайте". Військовий постукав у двері чоловіка на четвертому поверсі, ставив йому питання. А потім піднявся до мене".
Людмила стояла біля своєї квартири на сходовому майданчику, двері у квартиру були зачинені. Росіянин після допиту сусіда піднявся до неї, попросив документи, спитав, куди вона зібралася.
"Потім розмова зайшла за моїх дітей, я сказала, що у мене сини загинули. Солдата це зацікавило: "Від чого загинули?". Я кажу: "Автокатастрофа" [cтарший син Людмили дійсно загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди]. Після цього мені дозволили спуститися і вийти на вулицю. Ми виходимо надвір, а там на всіх лавочках сидять солдати. Недалеко від нашого під'їзду сидів їхній командир, вів розмови, що при Януковичі було добре. А серед нас був чоловік, який сказав: "Почнемо з того, що не ми до вас прийшли, а ви до нас". Але нікого з нас тоді не чіпали", - розповідає Людмила.
Після того, як з'явилися російські військові, люди з "Новатора" одразу почали виїжджати. До ранку наступного дня у житловому комплексі залишилася третина мешканців. В одну ніч тягач привіз пушку просто під будинок Людмили. Військові почали гатити з цієї пушки - Людмила каже, що від пострілу у неї "поїхав" диван. Після тієї ночі, каже жінка, у всіх, у кого були сумніви, їхати з Бучі чи ні, одразу відпали.
Втеча з Бучі
Наступного дня після "знайомства" з російськими військовими побачила фотографію Івана на стіні - його портрет на Майдані. І тут вона усвідомила всю небезпеку, в якій вона опинилася, адже росіяни у першу чергу шукали майданівців, учасників бойових дій на Сході, активістів та їхніх родичів.
У Людмили із собою були ноутбук і документи Івана - про присвоєння йому звання Герой України, орден "Золота зірка" та інші. Жінка спалила коробки, в яких були нагороди. Самі нагороди та папку з документами перев'язала шарфом під сорочкою, зверху наділа светр, ще зверху - куртку. І так вирішила їхати з окупованої Бучі.
"Поруч з нами жили чоловік та жінка. Вона весь час казала, що не хоче їхати. Він тоді взяв її, "відтарабанив" до машини, посадив її та собачку, і сказав: "Їдь!". А я дивлюсь, що навколо мене вже людей майже на залишається - кожен поступово їде. І я кажу тому чоловікові: "Поїдемо завтра?". Він каже: "Так". І тут саме його дружина зателефонувала і сказала, що доїхала".
Людмила домовилася з сусідом їхати з Бучі наступного ранку. Вона попросила двірника Вітю приглянути за кішкою, залишила їжу для тваринки, взяла документи під сорочкою, Ванін ноутбук і дві сумки з речами.
У машині сиділа жінка з півторарічним немовлям.
"Її чоловік мені на вухо шепче: "Придивіться за моєю дружиною, щоб все було добре". Я зрозуміла, що він не збирається їхати, але дружині про це ще не сказав. Потім у машину сіли сусід, я, ця дівчинка з дитиною, а спереду - водій та його мама. А чоловік тієї жінки сказав: "Ну все, люба, я пішов". І пішов. Коли вона зрозуміла, що відбулося, то сказала дитині: "Анєчка, наш тато - двієчник". Я не знаю, що з ним сталося далі", - каже Людмила.
Потім машина поїхала.
"Я дуже переживала, чи будуть нас перевіряти. Тисячі дві людей стояли у черзі на автобуси. І я не знаю, але так сталося, що коли ми під'їхали до блокпосту, нас не перевіряли, російський військовий показав: "Проїжджайте". Сусід увесь час бубнів, що зараз буде обстріл, зараз буде обстріл. Біля українського блокпосту ми стояли в черзі чотири години. А коли я побачила червоно-чорний та жовто-блакитний прапори, тоді вже заспокоїлась".
Людмила переночувала у Києві у друзів її сина Івана, потім понад місяць була на Західній Україні. Зараз вона перебуває у Словаччині.
"Найбільше я хочу повернутися до Краматорська, до свого будинку. У мене вдома купа справ! Купа справ! Коли я вже зможу повернутися додому?", - питає Людмила Іванівна.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
Коментарі