Хотів звільнити свій рідний Сєвєродонецьк: у Краматорську на Алеї Героїв поховали військовослужбовця 81-ї бригади

Він загинув, боронячи рідну Луганщину від російських загарбників.

13 липня на Алеї Героїв у Краматорську поховали уродженця Луганщини Сергія Мироненка.

Кар'єру військового Сергій почав ще задовго до початку повномасштабного російського вторгнення. Чоловік пішов за контрактом до 81-ї окремої аеромобільної “Слобожанської” бригади водієм, а пізніше його перевели на обслуговування техніки. Мабуть, на це вплинула любов і тяга Сергія до автомобілів.

“Він, навіть будучи на війні, купив собі машину і зробив з неї певний проєкт, яким займався, коли приходив у відпустку чи на ротацію. Він же в армію після 2014 року спочатку пішов не воювати, а бути там механіком”, - згадує Юлія, цивільна дружина Сергія.

З Юлією Сергія познайомила їхня спільна подруга з Сєвєродонецька. Спілкування пари почалося всього за два дні до великої війни, і в ті дні була можливість лише переписуватися в мережі.

“Ми переписувалися і одне одного не бачили, але так закрутилося, що потім вирішили одружитися. А наша перша зустріч вживу відбулася вже в Донецькій області, у Краматорську, куди довелося всім виїхати. До цього обмінювалися лише парою фотографій”, - розповідає Юлія.

Жінка розповіла, що Сергій був добрим і справедливим, він допомагав усім бабусям і не шкодував грошей, щоб допомогти нужденним.

“І нам допомагав, коли ми ще не були в близьких стосунках. От чужа людина ніби, а такі вчинки. Моя мама його одразу прийняла, хоч він від неї приховував, що служить. Казав, що працює поштарем. Хоча спочатку, коли ми познайомилися, мама знала, що він військовий. Але Сергій сказав, що пішов зі служби і тепер на новому місці”, - згадує Юлія.

Але у Сергія були вагомі причини, щоб продовжити службу в армії. Чоловік рано втратив свою першу дружину і в нього залишилося троє неповнолітніх дітей, а також літні батьки. Всім їм було необхідне матеріальне забезпечення. Особливо коли не вдалося вивезти всіх із Сєвєродонецька і місто опинилося під російською окупацією.

“Він дуже хотів звільнити своє місто, там же залишилися всі рідні йому люди. І він через це пішов на передову”, - каже Ігор, побратим і військовослужбовець 81-ї бригади.

Як каже Ігор, незважаючи на такий життєвий удар після смерті дружини, Сергій все одно сумлінно виконував свої обов'язки. Був хорошою людиною, не пив, не курив і навіть прискіпатися не було до чого.

“Він запам’ятався мені працелюбством і тим, що завчасно все готував і все було на своїх місцях. Грамотним був і підтримував нас із хлопцями”, - згадує Ігор.

Сергію за час служби вдалося взяти участь в оборонних діях своєї рідної Луганщини. Саме там одна з перших приймала бій його 81-а аеромобільна бригада. Пізніше він зі своїми товаришами тримав оборону і згодом звільнили частину Харківської та Донецької областей.

Юлія каже, що, незважаючи на важку обстановку на фронті і той шлях, який пройшов Сергій, у нього було дуже багато планів на повоєнний період. Одним з пунктів у списку була поїздка до перлини Чорного моря - Одеси. Там майбутні молодята мали відпочити. Але Юлія наполягала на тому, щоб Сергій спочатку зробив операцію, адже гроші важливіше було використати саме на це.

“Сергій взагалі збирався піти з армії за станом здоров’я, бо воно вже не дозволяло воювати як раніше. Але мою собаку, яка його дуже любила, в останній свій вихідний Сергій добре вимотав, граючи з нею. Ще він говорив, що забере її з собою на війну. Але куди її забирати, хіба я дарма вивозила, щоб вона знову на війну потрапила?”, - говорить Юлія.

І після цієї зустрічі, згадує Юлія, Сергій знову йшов мовчки. Не прощаючись, як любив говорити чоловік.

“Не дуже він любив ніжності й завжди намагався показати, що все буде добре і він все одно повернеться. Останнього разу проводжала Сергія і думала, що все буде як завжди”, - згадує Юлія.

Загинув Сергій, виконуючи службові обов’язки в Білогорівці Луганської області.

Джерело

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі