Андрій Грудкін: "Куди йдуть кошти військових адміністрацій і чи задоволена цим громадськість"

Військові адміністрації залишаються закритими структурами без механізмів прозорості та звітності

Нещодавно ВР ухвалила законопроєкт «Про публічні консультації», який 17.10.2024 підписав Президент. Він передбачає суттєве розширення форм участі громадян України в управлінні державними справами. Та, на жаль, він не поширюється на військові адміністрації (ВА). Це викликає тривогу у нас, представників громадянського суспільства Донеччини.

Більшість українців помилково вважає, що ВА населених пунктів функціонують як військові структури. Та насправді їхня діяльність здебільшого охоплює саме цивільне адміністрування, притаманне звичайним органам місцевого самоврядування. У Донецькій області є два види військових адміністрацій: ті, що працюють безпосередньо “на землі”, у прифронтових громадах, та ті, що релокувалися до інших регіонів та не мають доступу до своїх територій через окупацію. Другий тип фактично здійснює лише одну функцію – гуманітарна підтримка ВПО в тих громадах України, до яких переїхали чиновники конкретної ВА. Втім, не зважаючи на ці відмінності, обидва типи військових адміністрацій залишаються закритими структурами без механізмів прозорості та звітності.

У воєнний час, коли рівень довіри до влади та відчуття причетності кожного громадянина до майбутнього країни є вирішальними, необхідність впровадження інструментів громадської участі для ВА окупованих громад є очевидною. Це не тільки питання демократичної підзвітності, але і єдиний спосіб зберегти спілкування та згуртованість між владою та розпорошеним по Україні та світу населенням таких громад. 

Освоєння коштів військовими адміністраціями та криза довіри

Військові адміністрації, що перебувають в екзилі, у кризі. З одного боку відтік кадрів негативно впливає на якість послуг. Доводиться скорочувати вчителів, або працівників культури – тих, хто зберігає зв'язок між молоддю, яка втратила рідну землю. Крім того, податкові надходження до бюджетів ВА знижуються, оскільки бізнеси перереєстровуються в безпечніших регіонах, а державні дотації скорочуються через зростання витрат на оборону та соціалку. Частина бюджетів ВА йде на допомогу силам оборони, але інші видатки залишаються без жодного громадського нагляду. Наприклад, кошти можуть виділятися на статутні фонди комунальних підприємств, які існують лише формально.

Закритість у використанні ресурсів підриває довіру громади до військових адміністрацій. А вона є критично важливою як для збереження зв'язків сьогодні, так і  для відновлення після війни. Як приклад наведу Торецьку громаду, до якої я належу та якій сплачую податки. Місто Торецьк нині частково знаходиться під окупацією, органи влади релокувалися. Платники податків все ще фінансують адміністрацію, але не отримують жодної інформації про те, на що витрачаються ці кошти.

Ізоляція військових адміністрацій у соціальних проєктах

ВА часто діють ізольовано й у питаннях гуманітарної допомоги та соціальних проєктів, а міжнародні партнери надають підтримку переважно через них. Як представник громадянського суспільства, я переконаний, що громадський сектор може реалізовувати ці проєкти набагато ефективніше та з більшим залученням людей. Якщо нам вдасться побудувати діалог, ми зможемо залучати додаткові ресурси та створювати програми, які дійсно будуть відповідати потребам внутрішньо переміщених осіб, яких чимало. 

Як приклад наведу діяльність відділів сім’ї, молоді та спорту. Цим підрозділам і до повномасштабного вторгнення не вистачало коштів на виконання програм, вони фінансувались за залишковим принципом. Зараз тим паче ці структури не можуть бути ефективними через брак фінансів. Ми зі свого боку чудово розуміємо, що окупація нашої рідної Донеччини може тривати довго. Тому вкрай важливо тримати зв'язок між тими, хто ще вчора ходив до однієї школи, або гуртка, а сьогодні їх розділяє океан. Втрата інтересу нових поколінь до своєї малої батьківщини та загалом до України – одна з найбільших загроз для Донеччини, Луганщини та інших окупованих територій. Без належної комунікації громадськості, бізнесу та влади ми лише сприяємо цим процесам. Натомість нормальна взаємодія, прозорість та відкритість допоможуть нам зберегти наш людський капітал, зацікавленість у збереженні спільнот громад.   

Ще один напрямок роботи, який громадський сектор може реалізувати разом з ВА – це створення довгострокових стратегій громад. Це й описані вище питання молодіжної політики, і питання освіти, культури та медицини. Для цього необхідно, щоб адміністрації були готові до діалогу і підтримували ініціативи, що підвищують рівень довіри до влади. Якщо ж система залишиться закритою, ми ризикуємо отримати "громадські ради", що існують лише формально, без реального впливу на процеси. А як наслідок – прірву між владою та суспільством, недовіру та конфлікти.

Інструменти громадської участі — ключ до прозорості

На папері співпраця військових адміністрацій з громадськістю прописана через молодіжні ради, ради ВПО та інші консультативно-дорадчі органи, але їх реальна ефективність залишається низькою. Молодь, залучена до таких рад, часто відчуває формальність процесу, що дискредитує цінності партисипації та підриває довіру. Аналогічно і з нормативними актами: механізми публічних консультацій та звітності існують, але на практиці адміністрації обмежують доступ до інформації, позбавляючи громадськість реального впливу.

Нам потрібно зберегти саму цінність демократії в умовах окупації та відсутності місцевого самоврядування. А оскільки немає самого діалогу, єдиний вихід – це реальні механізми громадської участі у діяльності ВА, визначені законом. Це можуть бути консультативно-дорадчі органи з прозорою процедурою формування, електронні петиції, бюджети участі, регулярні звіти перед громадськістю тощо. Справа не у формі, а у підходах.

Наприклад, ВА публікують дані про закупівлі у Prozorro, але вже постфактум. Наша пропозиція — обговорювати бюджетні плани наперед, щоб громадський сектор міг пояснити суспільству, на що підуть кошти і яка користь від цих закупівель. Це дозволить уникнути маніпуляцій і підвищить довіру до витрат. Таким чином вже громадський сектор буде виступати адвокатом військових адміністрацій.

Погляд у майбутнє

Маємо надію, що в Україні з'явиться правове поле, яке гарантує громадську участь у прийнятті рішень військовими адміністраціями. Ми не вимагаємо від ВА розкриття деталей, які можуть нести ризик для безпеки, проте бажаємо розуміти загальні напрямки використання ресурсів. Людям необхідно знати, що їхні податки та міжнародні гранти використовуються на благо їхніх громад, а не лише на підтримку абстрактних адміністративних структур.

Після закінчення війни саме військові адміністрації мають стати основою для відновлення та розвитку. Соціальна згуртованість, почуття єдності — це те, що вони повинні підтримувати, особливо в умовах війни.

Сьогодні ми, громадські організації, продовжуємо відстоювати впровадження інструментів партисипації на національному рівні. Сподіваємося, що військові адміністрації розпочнуть діалог, почують нас і приймуть нашу допомогу. Разом ми зможемо робити набагато більше для наших земляків, як у ці темні часи, так і після перемоги.

Андрій Грудкін, виконавчий директор Коаліції "На лінії зіткнення"

Джерело

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі