Обсуждаем устав города. Вступительная часть
Рейтинг користувача: 1 / 5
В целях четкого понимания возлагаемых задач на жителей города, их прав и обязанностей, предлагается изложить вступительную часть к Уставу территориальной громады г.Краматорска в следующей редакции:
На виконання свого обов'язку встановленого статтею 17 Конституції України щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, що є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; з метою відновлення повновладдя народу України, яке реалізується на основі Конституції Унітарної Республіки України 1996 року через утворення територіальної громади для безпосереднього управління спільною власністю, національним багатством держави, приймаємо цей Статут Територіальної громади міста Краматорськ
I. ПРАВОВА ТА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПОДІЙ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
1868 року засновано полустанок “Краматорка”, який був побудований на Курсько – Харківсько – Азовській залізниці.
01.12.1878 року офіційно засновано станцію “Краматорська”
21.03.1917 року обрана перша Краматорська Рада робітників, селян та солдатських депутатів. Першим головою обрано Красникова Олексія.
15.06.1932 року Указом Президії Верховної Ради УРСР поселення Краматорськ отримало статус міста з обласним підпорядкуванням.
16.07.1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка до цього часу є основою для нової Конституції та її нових законів та якою встановлено, що тільки народ української нації має власну національну державу з назвою - «Національна держава – Україна», та власну національну державність.
Розділом VI «Економічна самостійність» цієї Декларації встановлено, що Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
Розділом II «Народовладдя» цієї Декларації визначено, що від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР та жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.
03.08.1990 року на основі Декларації про державний суверенітет України прийнятий Закон Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР».
Ст.3 визначені основні принципи економічної самостійності Української РСР: «Економічна самостійність Української РСР базується на таких основних принципах: власності народу республіки на її національне багатство та національний доход».
Ст.4 визначено зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи Української РСР та встановлено, що «Основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки.
До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України».
24.10.1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон Української РСР “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР”, яким внесено зміни до деяких положень Конституції УРСР та тимчасового припинення дії глав 2, 16, 17.
За нормою п.9 цього Закону, до прийняття нової Конституції Української РСР", припинено дію ст.11 гл.2 "Економічна система" Конституції (Основного Закону) Української РСР про те, що в УРСР державною (загальнонародною) власністю було спільне надбання всього радянського народу, що було основною формою соціалістичної власності. Та якою було визначено, що у виключній власності держави (народу) є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
За гл.14 «Місцеві ради народних депутатів» в ст.124 Органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах України, були обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів, які відповідно до ст.126 забезпечували комплексний соціально-економічний розвиток на своїй території, здійснюючи керівництво підприємствами (об'єднаннями), організаціями і установами, які були їх комунальною власністю.
Таким чином, в Українській РСР до 24.10.1990 року державна (загальнонародна) власність, до складу якої входила і комунальна власність, була виключно власністю Народу Української РСР і якою від імені Народу Української РСР могла виступати виключно Верховна Рада Української РСР.
29.11.1990 року Постановою Верховної ради Української РСР N 506-XII “Про захист суверенних прав власності Української РСР“ було встановлено, що:
«Виходячи з Декларації про державний суверенітет України, ст.71 Конституції Української РСР і Закону про економічну самостійність Української РСР та в інтересах захисту власності громадян, народу республіки Верховна Рада Української РСР постановляє:
До введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна: встановити мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління;
заборонити випуск і реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам з-поза меж Української РСР».
07.02.1991 року Верховною Радою Української РСР прийнятий Закон «Про власність». Ст.1 цього Закону було визначено поняття «Національне багатство України - власність її народу»:
«1. Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.
2. Національне багатство України забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання, на соціальний захист, зокрема, у разі непрацездатності та безробіття, а також право працюючого на особисту участь в управлінні народним господарством”.
На той час і до сьогоднішнього дня повноважень розпоряджатись національним багатством України не надано жодному органу влади.
24.08.1991 року Постанова Верховної ради Української РСР № 1427 – ХІІ:
«Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:
Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.
З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони , постанови Уряду, та інші акти законодавства Республіки.
1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.
Голова Верховної Ради Української РСР Л. Кравчук
24.08.1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежної України, яким у неконституційний спосіб проголосила сама себе Верховною Радою України.
Актом проголошено про створення на державній території національної держави – Україна, ще одного державного утворення з назвою «самостійна українська держава - України» (прим.:а не Україна), у якій першими її жителями, згідно Постанови Президії від 28.08.1991, є РОСІЯНИ та євреї.
Акт є документом без номеру реєстрації у Верховній раді Української РСР або у Верховній раді України та без доказів його засвідчення головою Верховної ради Української РСР, або головою незаконного, неконституційного новоутворення - Верховної ради України.
28.08.1991 року Постанова Президії «Верховної Ради України» № 1442-ХІІ «Про Звернення Президії Верховної Ради України до громадян України всіх національностей» (прим.: не до громадян УРСР, а вже до громадян України всіх національностей). Підписано: Голова Верховної Ради України Л.Кравчук (Відомості Верховної Ради України № 42 від 15 жовтня 1991 року):
…«Верховна рада України 24 серпня 1991 року прийняла історичний документ – Акт проголошення незалежності України.
Відтепер наша республіка – незалежна демократична держава. На її території проживає більше як 110 національностей, серед яких росіяни, євреї, білоруси, молдавани, поляки, болгари, угорці, кримські татари, румуни, греки, гагаузи та інші (прим.: українців взагалі не має). Разом з українцями вони (прим.: а не українці) становлять п′ятдесяти двох мільйонний народ України»…
12.09.1991 року самопроголошена Верховна Рада України прийняла закон вже іншої держави - Закон України «Про правонаступництво України».
Ст.1 цього закону, з моменту проголошення незалежності України, проголошено найвищим органом державної влади України Верховну Раду України в депутатському складі Верховної Ради Української РСР та таким чином назвали себе Верховною радою України 1 скликання, якої ніхто з громадян не обирав.
Ст.4 цього закону визначено, що “Органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України”.
05.12.1991 року Кравчук Л.М., шляхом державної зради, особисто підробив Закон Української РСР «Про вибори Президента Української РСР» №1297-12 від 5.07.1991р., на власний Закон Української РСР «Про вибори Президента України», за тим же № 1297-12 та датою 5.07.1991р. та у відсутність їх призначення, проведення та їх результатів, проголосив самого себе «Президентом України».
04.03.1992 року самопроголошеною Верховною радою України на чолі з самопроголошеним Президентом України Кравчуком Л.М. прийнято Закон Української РСР “Про приватизацію майна державних підприємств”, який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіки Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки.
З 19.02.1997 року цей Закон став називатись Законом України «Про приватизацію державного майна».
06.03.1992 року прийнято Закон Української РСР «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Цей Закон встановлює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.
18.06.1992 року прийнято Закон України «Про приватизацію державного майна», який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України.
16.12.1993 року самопроголошена Верховна рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено норми ст.ст.87, 90 Цивільного Кодексу Української РСР, які встановлювали, що:
«Ст.87. Соціалістична власність.
Соціалістичною власністю є: державна (загальнонародна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.
Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях».
Ст.90 були визначені «Об'єкти права державної власності», а саме:
«Земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави».
Не зважаючи на те, що до 16.12.1993 року діяли норми ст.87 та 90 ЦК Української РСР про те, що ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях, від імені всього народу Української РСР виступив інший орган ніж Верховна Рада Української РСР.
Таким чином, в злочинний спосіб, не маючи повноважень, в інтересах вже всім відомих осіб було вкрадено НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО цілої країни.
28.06.1996 року Верховна рада України прийняла Конституцію України - Основний закон України.
Положеннями першого речення ст.5 Конституції України встановлено, що «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Положеннями другого речення ст.5 Конституції України встановлено, що «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»
Положеннями розділу 2 ст.5 Конституції України встановлено, що «Право призначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
Положеннями ст.7 Конституції України встановлено, що «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування»
Положеннями ст.38 Конституції України встановлено, що «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Положеннями ст.38 Конституції України встановлено, що Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування».
Положеннями ст.124 Конституції України встановлено, що «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних».
Положеннями ст.129 Конституції України встановлено, що «Судочинство провадиться суддею одноосібно, колегією суддів чи судом присяжних».
Положеннями першого речення ст.140 Розділу XI «Місцеве самоврядування» Конституції України встановлено, що «Місцеве самоврядування є правом місцевої громади -...» а не обов'язком.
Положеннями першого речення статті 141 Розділу XI « Місцеве самоврядування» Конституції України встановлено, що «Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад, у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних та і обласних рад»
Положеннями розділу 2 ст.142 Розділу XI «Місцеве самоврядування» Конституції України встановлено, що «Територіальні громади…, можуть об'єднувати на договорних засадах об'єкти комунальної власності», а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби».
Положеннями першого речення розділу 1 ст.143 Розділу XI «Місцеве самоврядування» Конституції України, встановлено, що «Територіальні громади ..., безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальної власності, ..., утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації і установи ...»
Отже, відповідно до норм ст.ст.140,142,143 нової Конституції України комунальна власність, що була державною Української РСР, повинна бути передана виключно юридичним особам - територіальним громадам нової держави Унітарної республіки Україна. Після 13.07.1996 року, вступу в силу нової Конституції України, Президент України Кучма Леонід Данилович, як гарант додержання Конституції України, відповідно до ст.102, мав би передати всю комунальну державну власність Української РСР до територіальних громад Унітарної республіки України, які би нею і розпоряджались, але цього не зробив. Разом з усіма своїми послідовниками - Ющенко Віктором Андрійовичем, Януковичем Віктором Федоровичем та Депутатами Верховної ради України І-VІ скликань, органами місцевого самоврядування на місцях, яким до цього часу нічого не належить за Конституцією України, фактично викрадено нашу власність - власність представників народу що створили майже всю державну власність Української РСР, починаючи з дня здійснення зради 24.08.1991 року і по цей час.
21.05.1997 року прийнято Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Положеннями розділу 1 п.1 ст.5 «Система місцевого самоврядування» встановлено, що «Система місцевого самоврядування включає: територіальні громади»
Положеннями розділу 5 п.1 ст.5 «Система місцевого самоврядування» встановлено, що «Система місцевого самоврядування включає: органи самоорганізації »
Положеннями п.5 ст.6 «Територіальні громади» встановлено, що «первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада міста».
Положеннями п.2 ст.2 «Поняття місцевого самоврядування» встановлено, що «місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через міські ради та їх виконавчі органи»
Положеннями п.1 ст.3 «Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні» встановлено, що «громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад»
25.05.1997 року у незаконний спосіб, у відсутності рішення територіальної громади м.Краматорськ, невідомими особами проведено державну реєстрацію Краматорської міської ради з ідентифікаційним кодом 24812116 як юридичної особи приватного права. Реєстрація органу місцевого самоврядування Краматорської міської ради у Держреєстрі означає, що такий орган ідентифікує себе не як орган влади створений територіальною громадою м.Краматорськ, а як суб'єкт господарювання, а отже приватним бізнесом, який працює не на громадян України, а за власними приватними інтересами.
11.07.2001 року прийнято Закон України «Про органи самоорганізації населення».
Положеннями розділу 2 ст.13 «Легалізація органу самоорганізації населення» встановлено, що «у разі реєстрації орган самоорганізації населення набуває статусу юридичної особи»
16.01.2003 року Верховною радою України вперше в історії України був прийнятий Цивільний Кодекс України, який вступив в законну силу з 01.01.2004 року.
Положеннями пп.3 п.2 ст.81 "Види юридичних осіб" встановлено, що «Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування»
Положеннями п.4 ст.91 «Цивільна правоздатність юридичної особи» встановлено, що «Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення»;
Положеннями п.1 ст.80 встановлено, що «Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку»
Положеннями п.1 ст.237 «Поняття та підстави представництва» гл.17 «Представництво» встановлено, що «1.Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє»
Положеннями п.2 ст.237 «Поняття та підстави представництва» гл.17 «Представництво» встановлено, що «2.Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів»
Положеннями п.3 ст.237 «Поняття та підстави представництва» гл.17 «Представництво» встановлено, що «3.Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства»
25 червня 2011 року Головне управління юстиції у Донецькій області у своєму листі № 2 офіційно підтвердило, що Краматорська міська територіальна громада на території Донецької області не_ зареєстрована.
Тому, якщо не існує юридичної особи публічного права Територіальної громади міста Краматорськ, то вона і не могла утворити орган місцевого самоврядування - Краматорську міську раду, а також прийняти на роботу з заробітною платнею головну посадову особу територіальної громади - міського голову та інших.
Зареєстрована юридична особа з назвою "Краматорська міська рада" не має ні статуту, ні положення, з якого можливо було б встановити її засновників, або чи є в посадових осіб, які отримують заробітну платню, необхідний обсяг повноважень стосовно їх представництва. Отже, діюча юридична особа з назвою “Краматорська міська рада”, яка створена без розпорядчого акту її засновника - територіальної громади м.Краматорськ та у відсутності законодавчих норм для її реєстрації, немає ніякого відношення до органів місцевого самоврядування, а є звичайним господарським підприємством.
Крім того, у такої Краматорської міської ради до цього часу відсутні будь-які правові підстави для управління комунальним майном, яке не є її власністю.
З метою відновлення права власності на національне багатство справжнього конституційного господаря - громадянина України, яке повинно працювати на наш соціальний захист, та позбавлення можливості розкрадати його, цим Статутом встановлюються наступні положення:
Город: Краматорск
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
Коментарі
а) кто автор (ы) проекта?
б) Что мы будем из этого иметь, когда поддержим принятие этого Устава. И вообще- процедура легализации этого документа?
в) В конце концов, что нам-то делать сейчас, кроме как прочитать?
Если это начало "всенародного обсуждения", так надо и говорить. Открыто и честно, потому что проект , типа, очень серьёзный и с далеко идущими последствиями в случае принятия.
Очень прошу комментарий- толково и коротко.
1. Есть один официальный проект Устава города (автор - исполком), который опубликован на сайте Краматорского городского совета. Жителям города дали возможность внести свои предложения до 15 марта. После этого будут общественные слушания (в ДК Строитель)с последующим утверждением. Если вас устраивает то, что предложил Борсук в Уставе, то нет вопросов. Если не устраивает что то, то обнародуйте свою точку зрения на те или иные статьи Устава на страницах Народной новости, чтобы это было доступно для всех и одновременно дайте официально свое предложение на сайт городского совета.
2. Многие статьи Устава меня не устраивают, поэтому я и даю свои предложения для обсуждения.
Автором альтернативной вступительной части является группа юристов, в том числе известная в Украине правозащитница Римма Белоцерковская. Ее вариант дает наиболее полное представление в историческом срезе о том, что было и текущих целях и задачах.
Большое спасибо за разъяснения, надеюсь после комментария привлечется большее количество людей.
--
Як вступити в територіальну громаду?
1. ещё раз про неконституционное образование Верховной Рады 1991 и самопровозглашение Кравчука. Не пишите "в неконституционный способ", уточните:"в нарушение такой-то статьи...". Разве небыло выборов президента?
2. опишите, здесь или в новой статье, принципы формирования громады и её деятельности.