Без домашних заданий, доски с мелом и лишних предметов. Часть 2

 

 

 

 

Педагоги Краматорска рассказали, как учатся дети в зарубежных школах

Президент Украины Петр Порошенко подписал закон об образовании в Украине, принятый Радой 5 сентября 2017 года. По мнению главы государства, принятие этого закона позволит провести глубокую образовательную реформу, которая повысит конкурентоспособность молодого поколения на рынке труда.

По мнению многих педагогов Краматорска, большая часть новшеств в новом законе, взяты из зарубежных систем образования. Как же учатся дети за рубежом? Чем отличается наша система образования от других? И так ли у нас все плохо?

«ВП» попросил краматорских учителей, которые побывали за рубежом и изучили опыт работы школ и педагогов, рассказать о своих впечатлениях.

Оксана Проселкова, учитель украинского языка и литературы ОШ №11: «Вчителі початкових класів взагалі не носять офіціоз...»

— У 2016 році завдяки участі у двох міжнародних проектах «На шляху до змін» (Україна-Литва) та «Соціальна інтеграція через розвиток емоційного інтелекту та набуття навичок миротворення у школах на сході України» (ГО «Відкрита Хата», Україна-Швеція) я мала можливість ознайомитися з освітніми системами трьох держав.

Приблизно вони схожі, бо європейські. 12-річка, окремо поділені школи на початкову 1-4 класи, основну 5-9 класи та гімназії. Скажу відразу, що діти йдуть до садочка у 1,5 річному віці, є мами, які залишають з ліцензованими нянями вдома і держава компенсує утримання дитини до 3 років. У 3 роки всі діти мають бути охоплені дошкільною освітою. Традиційно садочок поєднують коридором з початковою школою для подальшої успішної адаптації. 6 років є перехідним етапом, і дитина навчається ще у підготовчому класі садочка, тобто  з 7 років і це, я в вважаю, психологічно та педагогічно виправдано, дитина йде до 1 класу.

Дозвіл на вступ дають вихователі, які прописують всю методику виховання для цієї дитини  та психологи, які підтверджують психологічну готовність йти до школи. Це прибалтійська система, у мене була можливість ознайомитися з нею під час перебування в Литві, Латвії та під час вебінарних зустрічей з естонцями. До речі, у скандинавських садочках  щомісячно батьки сплачують за перебування дитини на наші гроші десь 800 грн.

У ризькій українській школі діти навчаються повним циклом з 1,5 до 17 років, тобто і гімназія теж в одному приміщенні. Зазвичай, в інших латвійських, литовських школах та шведській школі гімназія-це окремий навчальний заклад зі своїм складом вчителів та умовами вступу (результати тестування після 9 класу).

Щорічно восени гімназії проводять ярмарки, де презентують свою роботу, освітні можливості, свій прохідний тестовий бал. В учня 9 класу натомість восени два місяці триває виробнича практика, їх не знайти у школі, діти пробують себе там, де вони мріють працювати у майбутньому, відповідно вже у І семестрі дитина здійснює свідомий вибір подальшої фаху.

У шведській школі мене здивувала відсутність дзвінків, пояснювали це так: «У кожного є годинник. Ми змалку привчаємо дітей до відповідального ставлення, при чому у кожного свій розклад, і тривалість уроків різна від 45-60-120 хвилин, найбільшу тривалість мають уроки мистецького спрямування та фізичної культури. Є різної тривалості перерви. По середам навіть двогодинна, і тому діти приходять додому о 16.00». До речі, до 9 класу всі позашкільні гуртки знаходяться на території школи, у Литві ще практикуються Центри неформальної освіти, на кшталт наших ЦВР.

Ще мені сподобалися індивідуальні шафки для підручників та особистих речей. Немає гардеробів, гардеробників, і діти не тягають важкі наплічники коридорами. Двері кожного кабінету обладнані типу морських ілюмінаторів-віконечок, куди ви можете зазирнути і в будь-який момент поспостерігати за процесом навчання, але на перерві кабінет замкнутий на електронний ключ.

Це не говорить про те, що діти підпирають 15-30 хвилин на перерві стіни, обов’язкова умова кожного навчального закладу - це створення рекреаційних зон у самій школі та на шкільному подвір’ї. Відпочивати теж треба привчати культурно. У кожному класі стоїть візочок для дитини з обмеженими можливостями, навушники (великі, типу діджейських) для дітей, які хочуть працювати в тиші, кошики для мобільних телефонів. Але шведи вважають вищим пілотажем у роботі вчителя, коли на його уроці, маючи під рукою гаджет, дитина і не думає на нього відволікатися, тому всюди є  безшовні WI-FI, і це не проблема для вчителя на уроці.

Нам шведські вчителі  демонстрували інтегровані уроки, уроки в двох навчальних кабінетах одночасно: інформатики та суспільствознавства. Були звичайні уроки німецької мови за підручником, все як у людей..

До 9 класу харчування у шкільних їдальнях  безкоштовне. Харчуються діти за принципом шведського столу, й у  наче завжди є «вибір», наприклад, пити воду чи молоко. Так, шкідливих цукрових напоїв, соків, навіть чаю, у школі не знайдеш, щочетверга меню складають виключно національні блюда.

За одним столом у їдальні можна побачити викладачів і учнів, які щойно повернулися з  уроку та продовжують якесь обговорення. Поїв-сортуй сміття, бо працівників їдальні, які щодня обслуговують 1500 дітей лише п’ятеро. Мати власний харчоблок у шведські школі-дороге задоволення, тому одна школа може одночасно обслуговувати ще школу і садочок.

На кожного з цих 1500 тисячі дітей у завідуючої їдальні є особисто складене меню, окремо стіл для приготування їжі для алергіків, усе виробництво автоматизоване, сім морозильних кімнат, де теж дотримуються свого кулінарного секрету: роздільне зберігання, роздільне приготування.

Як такої форми на дітях я не бачила, але свобода- це не вседозволеність, діти змалку привчаються, в якому одязі треба ходити до школи, а в якому на прогулянки з друзями. Вчителі початкових класів взагалі не носять офіціоз, джинси, куртки, тому що щоперерви йдуть бавитися з дітьми на свіжому повітрі, тримаючи в руках дзвіночок, щоб скликати своїх маленьких курчат. Цінується простота, комфорт та самодостатність.

Вчителі не мають категорій і не проходять кожні 5 років атестації, всі отримують в залежності від навантаження, при закінченні вузу ліцензуються, і цю ліцензію можна як отримати, так і лишитися, у нас же учитель, навіть аморальний може бути вічним, складно звільнити нині.

У системі освіти Литви, Латвії та Швеції «гроші ходять за учнем». Щомісячно держава фінансує кошик у розмірі 300 євро. З цих коштів школа закуповує підручники, оплачує комунальні, зарплати вчителям…

Навчання йде державною або англійською. Українські учителі з нашої команди у Швеції давали відриті уроки англійською мовою у 8 класі з історії, проблем не було.

Батьківські комітети є, але щось на кшталт нашого ГО «Батьківський контроль», батьки активні співучасники навчального процесу, є благодійні фонди, батьки активно долучаються до фінансування на законодавчому рівні.

Плюс - це «ціннісні орієнтири», які дає школа, відхід від предметоцентризму до дитино центризму, права людини, освітнє середовище, доступність та інтеграція (в 9 класі максимум 14-15 предметів, у нас 19-20).  Звичайно, є і проблеми, а вони і не можуть не бути там, де дбають про свій розвиток і працюють небайдужі люди - це престиж педагогічної праці. Скандинави щорічно вигадують нові системи заохочення, додаткового щомісячного преміювання вчителів, де заробітна плата і так не мала до 9 тисяч євро (для порівняння у Прибалтиці в середньому це 3 тисячі євро плюс безкоштовний проїзд до місця роботи).

За моїми спостереженнями та фокусуваннями в розмові з людьми різного щабля закордонних систем освіти, скажу одне - в жодній із країн не вирішують питання виключно гроші. Тому проблема в наших системах міститься в інших площинах, в інших ресурсах, смію передбачити, в людських,  але це не про гроші точно.

Фото предоставлены Оксаной Проселковой

 

Источник: ВП